Чужий серед своїх: чому немає довіри між батьками і дітьми і що з цим робити
Погляд знизу
Готуючись писати статтю, я вже тоді зрозуміла, що в проблеми значно більший масштаб, ніж мені здавалося: варто було розмістити в соцмережах прохання посприяти в підготовці матеріалу, як у перші ж години відгукнулися десятки молодих людей. Добровольці назвали чимало причин, які змушують підлаштовуватися під інтереси родинного кола: конфлікт поколінь, різні погляди на життя, зверхнє ставлення старших до молодших.
Яна, 21 рік, студентка КНУ: «Не можу бути собою, оскільки розумію, що я за європейські цінності, а батьки – радянщина. Вони не поділяють сучасних поглядів на життя. Тому іноді доводиться вдавати з себе не ту, ким я є насправді».
Крім того, молодь жаліється на можливий «витік інформації»: розказуєш щось близьким, а за п’ятнадцять хвилин таємну інформацію знає кожен сусід.
Ганна, 22 роки, історик: «Найчастіше будь-яке сказане мною слово потім розлітається по всіх подругах, родичах, сусідках. Доходить до абсурду іноді. Сказала бабусі, що мені не подобається мій університет і що навчання не дає задоволення. Вона розповіла це мамі, а ще додала, ніби я кидаю університет».
Такі моделі поведінки формуються в дитинстві, але переходять і в доросле життя – молоді люди часто бояться осуду від батьків і родичів. Деколи дорослі дозволяють собі навіть більше, ніж психологічний тиск, застосовуючи до своїх дітей фізичне насилля.
Аліса, 19 років, студент-біохімік: «На мене підіймали руку, мій особистий простір та інтереси заперечували і не вважали чимось цінним. Стиль мого одягу викликав не лише сміх, а й грандіозні скандали».
Небажання ранити чи розчаровувати близьких своєю справжньою сутністю деякі з опитаних називали однією з головних причин нетипової для себе поведінки – приклад того, як любов до батьків конфліктує з власними інтересами.
Марина, 21 рік, студентка КНУ: «Думаю, я якраз можу дозволити собі розкіш бути собою, і ніхто мене на засудить. Але це саме “бути собою” зазвичай призводить до конфліктів, найчастіше з мого боку. Мені самій неприємно бути тією людиною, на яку я перетворююсь, коли стаю собою та попускаю віжки».
Погляд зверху
Ми опитали і дорослих, щоб зрозуміти їхнє бачення стосунків з власними дітьми. Дивно, але значна частина наших співрозмовників навіть не здогадувалися про існування такої проблеми.
Людмила, 41 рік, бібліотекар: «Моя дитина тепер дедалі рідше буває вдома. Мені завжди здавалося, що ми говоримо про все доволі вільно. Мені важко уявити, що я або хтось з рідні якось не дає їй бути собою».
При цьому значна кількість опитаних батьків розуміють причини, які не дозволяють молоді бути собою в їх присутності. Дорослі припускають, що їхні діти просто бояться осуду чи приховують своє особисте життя, щоб уникнути контролю та обмежень, але ображаються через небажання поділитися своїми переживаннями і щиро поговорити: «Ми намагаємося робити все найкраще для своїх дітей та рідних, навіть коли наші мотиви не до кінця зрозумілі».
Надія, 67 років, пенсіонерка: «Я часто розпитую свою онуку про те, чи є в неї хлопець, чим вона цікавиться та займається у свій вільний час. Проте вона просто відмовчується або каже кілька фраз, аби я від неї відстала, ніби боїться, що я їй зроблю щось погане. Але ж мені просто хочеться знати, чим вона живе!»
Ще одна значна проблема, яка турбує батьків, – це комунікативна прірва, яка з’являється, коли вони дорослішають і перетворюються з просто дітей на юних хлопців і дівчат. Так нерідко доньки починають менше спілкуватися з батьками, а сини – з матерями, унаслідок чого й виникають непорозуміння та незручності.
Володимир, 45 років, охоронець: «Останній раз, коли ми говорили з моєю доцею про щось, крім її навчання, був ще років десять тому. Тепер, якщо я запитую в неї щось особисте, вона просто жартує, а я так нічого й не знаю про неї, тож доводиться розпитувати дружину».
Зустріч нарівні
Ми спробували знайти шляхи вирішення проблеми, які, на думку опитаних, могли б хоч частково змінити ситуацію на краще. Виявилося, що значна частина респондентів узагалі не вважає за потрібне вирішувати проблеми в побудові комунікації з батьками: виросли – і добре. Інші схилялися до відвертої розмови як до єдиного механізму поліпшити стосунки з близькими.
Богдан, 22 роки, студент НАУ: «Якщо вже про батьків, то почати варто з того, що до моменту народження дитини вони повинні стати “адекватними”. А головне – особистостями, які можуть відрізнити стереотипи від власних думок і позицій. У сім’ях мислячих людей дуже приємна атмосфера, яка спонукає не лише бути собою з батьками, а й відкриватися світу».
Аліна, 20 років, студентка КНУ: «Я хочу відчувати реальну підтримку моїх рішень, хочу мудрих порад і щирої радості за мене. Поки я цього не відчуваю, тому трохи важко. У всякому разі хтось мусить жертвувати своїми принципами, переконаннями і поступитись, бо інакше буде ще гірше».
Інколи дорослі тиснуть через те, що просто не відчувають сили особистості дитини. У такому разі нехтування власним «я» лише шкодить: батьки не мають шансів побачити у власній дитині дорослу людину з власними поглядами і бажаннями. Всього один крок уперед і одна відверта розмова можуть кардинально змінити стосунки в сім’ї і зробити всіх справжніми.
