Дід Олег просив не залишати його, що він не здужає сам один. Діти обіцяли допомогу, сказали що будуть навідуватись. Але ніхто не навідався ні через місяць, ні через рік.
Кілька років підряд дід Олег святкує Різдво сам один, діти не приїжджають, дружини чотири роки назад не стало. Дочка живе в іншому місті далеко, син за кордон поїхав кращого життя шукати. Діти давно дорослі, мають свої сім’ї, важке життя їх так закрутило, що за батька і не згадують і.
Дід Олег наш сусід, йому цього літа 68 стукнуло. Старенький дуже приємний чоловік, не дивлячись на свій вік, завжди старається чимось допомогти, словом підтримає, для дітей фруктів завжди принесе, а як історії розповідає, діти завжди бігають на ґанок – обсядуть і слухають. Але після того, як дружини не стало геть подався.
З кожним роком все гірше. Мені шкода дідуся, сам один, діти й не згадують. Ми з чоловіком стараємось допомогти як є можливість, і смачного принесу, чоловік з дровами допоможе. Якось дід Олег як розчулився, зі сльозами на очах сказав, – Рідні діти й не згадують, а не рідні стали як рідні. – мені аж недобре стало, так прикро.
Останній раз діти приїжджали коли матері не стало . Дід Олег просив не залишати його, що він не здужає сам один. Діти обіцяли допомогу, сказали що будуть навідуватись. Але ніхто не навідався ні через місяць, ні через рік. Не розумію я такого. Невже дітям настільки байдуже, що з батьком, як йому живеться одному?
Це ж рідна людина. А на це Різдво дід Олег занедужав, навіть з хати не виходив. Ми з чоловіком та дітьми прийшли до старенького, розділили з ним святу вечерю, все принесли з собою. Дід Олег знову плакав, дуже дякував за допомогу, що хоч хтось про нього не забуває, допомагає. А на другий день покликав мене, і сказав що перепише хату на мене, але щоб ми його не покидали на старості літ, трішки допомогли. Що якщо діти не згадують про нього, а допомагають зовсім чужі люди, то і спадщини дітям не бачити.
Я сказала йому, що нічого не потрібно, вони й так допомагатимуть йому, та дід Олег твердо для себе вирішив. Нам не потрібна його власність, нам і свого вистачає. Допомагати ми й надалі будемо, все ж жаль старенького. Добра людина, чому не допомогти. Але я повністю розумію дідуся, за чотири роки навіть не згадати про рідного батька, таким дітям і не варт копійки залишити.
