«Дитина – гість у твоєму домі: нагодуй, виховай та відпусти»
Однак, ніщо не стоїть на місці, діти колись виростають, і батькам доводиться відпускати їх в самостійне плавання, хочеться їм цього чи ні.
Що ж чекає в майбутньому всіх мам хлопчиків і чому так важливо бути до цього готовою. Щоб потім в один прекрасний момент не опинитися один на один з валізою надій і мішком нікому не потрібної надмірної опіки.
Подивіться з боку на звичайне життя мами хлопчика (зараз відчуєте все заново, в кожному слові впізнаєте себе). Насамперед ти вибираєш в магазині милі комбинезончики і шапочки небесного кольору. Наpoджуєш його, плекаєш, цілуєш крихітні пальчики і солодкі щічки.
Потім шиєш йому костюми зайчиків-котиків-піратів-ковбоїв, водиш в дитячий сад, витираєш сльози, мажеш йодом рoзбиті коліна і ночами не спиш у його ліжечка, якщо малюк підхопив якусь зaрaзу. Не забуваємо про улюблену казку на ніч, поцілунки на доріжку, «мама купи мені я це хочу» і інші принади материнства.
Не встигаєш озирнутися, а син уже сидить за партою в першому класі, твій день починається зі складання портфеля в школу, а закінчується дзвінком вчительки з благанням: «Зробіть щось зі своїм Сашею, він же всіх лyпuть, він же нікому проходу не дає ! »
І ти таки робиш, виховуєш, показуєш, що потрібно бути порядним, сміливим, мужнім, розумним і не ображати інших. Червонієш на батьківських зборах, в сотий раз пробачаєш раптово зниклий щоденник, радієш успіхам на спортивних змаганнях і покірно киваєш головою на сусідське: «Це твій син винен, та він же перший почав!»
Раптово помічаєш, як син росте не по днях, а по годинах, як швидко стають малі всі речі, які ти йому підбираєш. І нехай він стає більшим, тобі він розповідає про свої справи все менше, все частіше зникаючи десь з хлопцями.
Ти свято віриш, що перша його любов – це гра гoрмoнів і що та рoзпуcна і лeгковaжна Оля з сусіднього двору зовсім не пара твоєму синові, а так, підліткова забава і не більше.
Час летить, і ось ти вже вибираєш не синенький комбінезончик, а справжній дорослий костюм до останнього дзвінка і випускного, ковтаєш сльози на лінійці, коли вручають атестати, не спиш ночами під час вступної кампанії. А потім в твій будинок непомітно починає заходити якась Діана, за нею Катя, після Соня, а далі ти вже навіть не намагаєшся і запам’ятати їх імена.
Але раптом помічаєш, що ось ця одногрупниця Аня взагалі вважає твій будинок мало не своїм рідним і відкриває твій холодильник, як ніби вона давно вже стала члeнoм твоєї сім’ї. Нервуєш, дратуєшся, але, зціпивши зуби, терпиш всі витівки. А потім помічаєш, що на думку тієї самої Ані обрана тобою сорочка – «повний відстій», що ти нічого не розумієш у відносинах і житті, та й твоє куховарство теж так собі.
І ось в один прекрасний день твій син заявляє тобі, що більше жити з тобою не має наміру, що вони з’їжджаються з Анею і це все серйозно. Ось він уже їсть її борщ, прислухається до її думки, на вихідні ходить в гості до її мами і носить сорочки, ретельно вибрані нею.
Дзвінка від сина дочекаєшся хіба що на велике свято, а візиту і то рідше. Ось вони вже вибирають меню на весілля, ділять сімейний бюджет і cкeлети в шафі. Далі все за розписаним сценарієм: весілля, внуки, турботи.
Одного разу ти заходиш в його кімнату, де залишилися тільки старі іграшки, неробочий Play Station і пара фотографій, з яких тобі посміхається твій беззубий семирічний Сашко і розумієш, що, більше ніколи не будеш для нього на першому місці. Ти поступово стала жінкою № 2 в його житті.
Так ось, як би сумно це не звучало, з цим потрібно змиритися і прийняти цей факт. Згадай, ти ж і сама колись для когось була «тією самою нав’язливою Анею», яка забрала сина у матері. Є дуже мудре прислів’я: «Дитина – гість у твоєму домі: нагодуй, виховай і відпусти».
Нагодувати зможе і дyрeнь, виховати – тут вже складніше, а ось вчасно відпустити від себе улюблене чадо – завдання підвищеної складності, вищий прояв батьківської любові.
Всім мамам синів на замітку: будьте готові до того, що одного разу ваше чадо піде від вас до Ані (Тані, Маші, не настільки важливо). Процес цей закономірний, і від цього ще ніхто нікуди не подівся. І тут головне завдання будь-якої матері – вміти відпустити сина без таємних образ, докорів сумління і нeнaвиcті до нової пасії.
