«Дівчино, як я свою ношу на верхню полицю підніму? Доведеться Вам там їхати»
Провести в дорозі мені треба було трохи більше доби — я поїхала до далеких літніх родичів. Вони попросили привезти з великого міста досить великий список гостинців: місцевих ласощів, чурчхели, пару пляшок вина, абхазький мед… А по дорозі забрати велику сумку з речами від їх доброї знайомої. Сама я поїхала з рюкзаком і дорожньою сумкою. В результаті речей виявилося дуже багато.
Чоловік пішов проводжати мене. Заходимо ми в купе з усіма речами, а нас чекає сюрприз — моє місце зайняте. Огрядна жінка з села вже постелила білизну на мою нижню полицю. Жінка на наше прохання звільнити місце як ні в чому не бувало відповідає:
«Дівчино, та як я свою ношу на верхню полицю підніму? А Ви он яка струнка! Вам туди залізти раз плюнути! Доведеться Вам там їхати!».
Я почала пояснювати жінці, що заплатила за нижню полицю на 500 грн. більше. І хочу перебувати на своєму законному місці. В результаті жінка поступилася місцем тільки після прохання начальника поїзда. А весь нижній відсік виявився зайнятий її валізами. В результаті половину її речей мій чоловік підняв на верхній відсік. Тому що мої речі складати було нікуди.
Але найвеселіше тільки почалося. Спочатку жінка почала поливати всю полку і половину купе антисептиком і освіжувачем повітря. Я і бабуся з нижньої полиці почали задихатися. Пізніше вона через кожні півгодини з гуркотом спускалася вниз і в наказовому тоні просила мене встати, тому що їй з валізи під моєю полицею терміново потрібно було дістати важливі речі. І її ноша, схоже, не сильно їй заважала. Позлити хотілося сильніше.
Півночі жінка дивилася дуже голосно серіал на планшеті, а другу половину голосно хропіла. З ранку розмовляла по телефону про те, яка на нижній полиці безсоромна дівка — не поступилися їй, бідоласі, полицею.
