ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Ні, не спілкуються вони взагалі між собою, ти уявляєш? – розповідає про дочок 58-річна Ірина Романівна. – Рідні сестри, до речі! Аж
до того, що дні народження я в останні роки мінімум два рази святкую: з сім’єю Наталі і з сім’єю Людмили. Наталя ні за що не прийде,
якщо знає, що Людмила у мене! Я вже як тільки не намагалася їх помирити – марно!
– Образилася вона на щось?
– Так був там випадок в юності, досить негарний з боку Людмили. Але ж сто років вже минуло відтоді, потрібно перегорнути сторінку і
забути минуле! Я вже всяко намагалася з Наталею поговорити. Кажу, дочко, вистачить ображатися, давно пора все забути минулі
негаразди і почати з чистого аркуша. Зрештою, хто не помилявся в житті! Вибач свою сестру. Людмила – твоя найближча людина на
цьому світі, твоя родина. А вона – мамо, немає у мене сестри, і давай залишимо цю розмову!

Наталя старша сестра, їй зараз 35, Людмила – молодша, але різниця у віці у них невелика, всього рік і чотири місяці. Дівчатка вчилися в
одному класі: Людмила, виходить, пішла в школу в шість років, Наталя – в сім з половиною.
– Ой, вони такі сестрички-подружки були, не розлий вода в дитинстві! Просто немислимо було їх розлучити! – згадує Ірина Романівна.
– Для Людмили було сумно, що старша сестра в школу йде, а вона залишається в садочку. Та й Наталя хотіла з сестрою в школу йти.
Брати Людмилу не хотіли, шести з половиною років їй на перше вересня ще не було, але я домовилася. Взяли з умовою, що якщо
дитині буде важко даватися наука, ми повернемося в садочок. Але все вийшло! Людмила вчилася не гірше Наталі.
Ірина Романівна і сама була зацікавлена, щоб дочки вчилися разом. Незадовго до того, як дівчатка пішли до школи, не стало їх батька, і
Ірині Романівні довелося ростити їх одній.
До того ж часи настали непрості, потрібно було банально виживати. Зустрічати зі школи дітей було ніколи. А коли малятка удвох, всетаки якось спокійніше. Разом прийдуть, разом підуть, доглянуть одна за одною.
Сестри сиділи за однією партою і дійсно допомагали одна одній: у молодшої завжди краще йшли гуманітарні предмети, у старшої –
точні науки, Наталя встигала пвирішувати два варіанти контрольних з математики, а Людмила, творами якої зачитувалися всі в школі,
виправляла сестрі помилки в текстах і підказувала слова англійською.
– Все мої донечки тоді робили разом! – розповідає Ірина Романівна. – У старших класах однокласники, та й багато вчителів, щиро
думали, що вони двійнята.
Після школи сестри стали навчатися в різних вищих навчальних закладах, але продовжували дружити і всім ділитися.
– А на останніх курсах Наталя щиро закохалася, у них були взаємні почуття з однокурсником. Два роки вони зустрічалися, стали
говорити про весілля. Вирішили рік попрацювати, щоб накопичити грошей на торжество і на весільну подорож. Хлопець той начебто
непоганий був, ми вже навіть і з батьками познайомилися його, склалося у мене про них досить добре враження. Ну а потім трапилося
те, що в одну мить перевернуло все: Наталя побачила Людмилу зі своїм хлопцем, у нас вдома, ось так! Ніби він прийшов до Наталі,
чекав її, а Людмила вчинила недобре і сестра все це, несподівано, побачила.
Згідно з розповіді Ірини Романівни, Наталя тут же перестала спілкуватися і з невдалим нареченим, і з своєю рідною сестрою
Людмилою. Зібрала деякі речі і в той же день переїхала з їх з матір’ю квартири, де до цього жили утрьох, до подруг в гуртожиток, а
незабаром стала орендувати собі окрему кімнату.
Людмила плакала, просила у сестри вибачення, виправдовувалася – мовляв, не знаю, що на мене найшло. Приблизно з тими ж
словами і з оберемками троянд зустрічав Наталю з роботи невдалий наречений.
– Марно! – розповідає Ірина Романівна. – Наталя вже зовсім нікого не слухала. Спілкувалася вона тільки зі мною. Ну, як спілкувалася.
Дзвонила пару раз в тиждень і говорила, що все у неї добре, щоб я не хвилювалася. А років через три після всіх цих подій подзвонила і
так само мимохідь повідомила, що вийшла заміж. Я дуже здивувалася. Кажу, як так, за кого? Звичайно, у мене купа питань відразу, хто
він, чи було весілля, чому не запросила, не сказала навіть. Напросилася до неї в гості, кажу, ну ти хоч зараз з чоловіком познайом! Ну,
приходь завтра, каже. Приходжу – а вона дитину чекає, і вже народжувати ось-ось.
Незабаром Наталя народила прекрасну здорову дівчинку, а через три роки – ще й сина. Чоловік у неї чудовий: щиро її кохає, носить на
руках, займається дітьми. Заробляє знову ж, квартиру вони в кредит взяли.
Зараз дочці Наталі вже дев’ять років, син цього року йде в школу. Наталя сама теж працює. З чоловіком вони на одній хвилі і
справляють враження цілком щасливих і задоволених життям людей.
– Я говорила з нею пару років назад, – розповідає Ірина Романівна. – Звичайно, про того першого нареченого вона і не думає вже
давно. Наталя щиро кохає свого чоловіка, все склалося в житті непогано. Невідомо ще, було б все так само добре з тим. Кажу, чоловіки
приходять і йдуть, а сестра в тебе лише одна на все життя. Але про те, щоб помиритися з сестрою, Наталя і чути не хоче зараз зовсім.
Каже, мамо, не розмовляй зі мною на цю тему, сестри у мене більше немає, і крапка.
У Людмили теж в житті все непогано склалося: є чоловік, трирічна дитина. Спочатку вона просто мріяла помиритися з Наталею, але
зараз теж верне носа, звикла до таких стосунків.
– Я і писати намагалася, і дзвонити, – пояснює Наталя. – Ну скільки можна вже налагоджувати хороші стосунки з нею? Сказала сто раз,
що вчинила тоді я дуже нерозумно, що мені шкода. Що я ще можу зробити? Час назад, на жаль, не повернеш.
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел.