Доньці Ольги вже за 40 років, Марія заміж не хоче, а мати на онуків чекає. Та однієї новорічної ночі їх долі змінилися, тоді Ольга вперше побачила зятя та сваху
Все життя мама говорила Марії, що ніколи в житті не потрібно опускати руки, бо легше від того не стане. Просила, не дивлячись ні на
що, йти вперед, бо життя непросте, але все в ньому залежить лише від нас.
Але в диво вже не вірилося якось Марії зовсім. Особливо коли тобі вже 40 років, а у тебе ні коханого, ні сім’ї, ні власного житла. Тільки
робота з ранку до вечора.
Правда робота кондитером Марії подобалася. Під Новий рік особливо: вона хоч трохи торкалася до чийогось дива, до казкового свята,
до чужого щастя.
Мама вже теж не вірила в краще. Старість була не в радість, а робота на заводі з молодості і до пенсії, виховання дочки одній, особисте
життя доньки не склалося зовсім, відсутність будь-якої підтримки, – все це призвело до невтішного очікуванню закінчення
невиправданих надій Ольги Сергіївни.
Вона чекала Марію до новорічного столу, нарізаючи олів’є, згадуючи свята з донькою: веселі, з надією в майбутнє, коли була молода, а
Марія вірила в чудеса, сумні і без грошей, коли дочка закінчувала школу і нудьгувала скромним святкуванням вдома з мамою, а не в
компанії друзів, і зовсім безнадійні в останні роки.
Ольга Сергіївна прокинулася від невеселих дум від дзвінка у двері. Від несподіванки вона навіть здивувалася, не включаючи світло в
коридорі, подивилася в дверний замок. У під’їзді стояла жінка її віку, вона переминалася з ноги на ногу, натискаючи на дверні дзвінки
всіх дверей поспіль. Ольга Сергіївна зважилася відкрити, подумавши, що з жінкою сталося щось недобре, раз вона так наполегливо
телефонує.
– Слава Богу, – замість привітання сказала незнайомка, – я вже думала піти на інший поверх. Розумієте, приїхала до сина в 83-тю
квартиру, а він затримується, а повинен був вранці приїхати. Я дві години прочекала, вже і пити хочу, і, вибачте, в туалет. Ключі від
квартири сина залишила у себе вдома. Пустіть мене, будь ласка! Олег приїде, і я відразу піду.
– Ну що ж, проходьте, – Ольга вирішила в новорічний вечір допомогти жінці, може і правду говорить, тим більше, що з 83-ї квартири
вона і справді давно нікого не бачила.
Марина, так звали неочікувану гостю, безустанно дякувала Ользі за притулок. Розповідала про своє нелегке життя: Олег – єдина
відрада, нарешті, повертався додому після трьох років роботи в Європі. Чоловіка її не стало давно, коли Олегу і десяти не було. Їй
довелося одній сина піднімати. Але найбільше переживає Марина, що не дочекається вона до онуків. Не думає про одруження син,
все про кар’єру. Але ж під сорок вже. Тут і Ольга про свої хвилювання за доньку почала розповідь.
Поки нові знайомі розповідали про свої долі, на порозі з’явилися Марія і Олег. Марія з тортом в руках, Олег з валізою за мамою. Тут же і
познайомилися, і по своїх квартирах розійшлися.
Ольга за приготуванням святкового столу розповіла про нове знайомство і сусіда.
– Така жінка приємна і син у неї теж, напевно, хороший.
– Мамо, перестань, будь ласка, – мовила Марія, – не хочу навіть чути.
– Давай їх святкувати покличемо до нас, – Не вгамовувалася мама, – У них і їжі немає, напевно. З дороги.
Тут в двері знову подзвонили. Марина зазивала в гості: син з ресторану їжі на цілу компанію замовив і вона сама навезли дечого.
Хочеться їй віддячити Ользі за притулок.
Вони пішли, прихопивши і свої страви.
– Треба вірити в чудеса, – мрійливо зітхаючи, говорила Ольга чи собі, чи то дочки, яка збиралася в сусідній кімнаті, – тоді диво
станеться. Дивишся, і до онуків з Мариною доживемо, – вже пошепки завершила вона. А очі сяяли щастям.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – salonlesya.
