Допомагати мені мама відмовилася, ну що ж, її право. І тут я дізнаюся, що вона щедро допомагає своїй сестрі, навіть впустила її до себе в квартиру. Виходить, що сестра і племінник для моєї мами важлив
– Минулу осінь навіть згадувати не хочу, у нас з чоловіком дуже складний період був в матеріальному плані, – розповідає 33-річна
Вероніка. – Він втратив роботу, жити було ні на що, жили буквально одним днем. А у нас кредит, маленька дитина, я в декреті, запасів
на кілька місяців від сили. Чоловік кинувся шукати роботу, а не так-то це просто. Від всіх цих хвилювань чоловік серйозно захворів і
потрапив в лікарню.
– Так, вам не позаздриш.
– Коли всі гроші, що були у нас, я витратила, звернулася до мами за допомогою. Кажу, буду на роботу виходити, а доньці місце в
садочку дадуть тільки через рік, ти не могла б посидіти? Вона стала тягнути – ну, ось, ти розумієш, якби кілька годин, то я б і посиділа, а
кожен день, з ранку до вечора, прямо і не знаю. Гаразд, кажу, все зрозуміло, питання знімається.
– Кілька годин раз в тиждень – це не серйозно в такій ситуації.
– Ну так. В результаті свекруха знайшла якусь свою далеку родичку, яка погодилася сидіти – за гроші, звичайно, але порівняно
невеликі. До того ж все-таки не зовсім чужа людина. Вийшла я на роботу, дочка стала з нянею сидіти. Чоловік більше двох місяців
лікувався, спочатку в лікарні, потім удома. Свекруха допомагала сильно весь цей час, мама так, телефонують, питала, як справи.
– Ображаєшся на маму?
– Спочатку образилася, дуже. Але потім подумала – напевно, вона не зобов’язана допомагати нам. Переконала себе, що все
нормально. Тим більше, чоловік на поправку пішов, а навесні знайшов непогану роботу. Працює другий місяць, вже одну зарплату
отримав, на кшталт потихеньку входимо в колію. З мамою зідзвонюємося періодично. І тут я абсолютно випадково дізнаюся, що з
мамою в квартирі живе тітка Марина, її молодша сестра.
– Цікаво. А що у сестри з житлом? Вона що, квартири своєї немає?
– Все у неї є! Просто вона свою квартиру здала, щоб допомогти синові платити кредит, і мама люб’язно покликала її до себе. А то б їй
довелося взимку жити на дачі, треба ж так! Мама каже, Вероніка, у Марини стільки проблем останній рік, прямо чорна смуга якась. Я
повинна була їй допомогти! Ось саме це мене і зачепило.
Коли проблеми у нас – це, значить, нічого. А у Марини – турботи, треба допомагати. Причому допомагає мама, виходить, за мій рахунок
теж, оскільки квартира, в якій вони живуть зараз з тіткою – наша з мамою навпіл! І якби ж то ще, якби допомагала сестрі. Але допомога
йде її синові-телепневі! А ось це мені зовсім не подобається.
Тітка Марина, мамина сестра, за словами Вероніки, все життя жила – не тужила. Чоловік її був якимось чиновником на хлібному місці,
заробляв непогано, жили вони на широку ногу. Єдиному синові дали прекрасну освіту, показали світ. Після закінчення університету
батько влаштував його на хлібне містечко по знайомству.
– Ну, як це буває, – розповідає Вероніка. – Хороша посада, висока зарплата для двадцяти двох років, і робити щось майже нічого не
треба. Синочок пів року попрацював, звільнився і поїхав в якусь екзотичну країну, шукати себе. Якийсь час там прожив, гроші
скінчилися – повернувся. Батьки взяли йому в кредит квартиру, самі платили кредит, тато знову влаштував його на роботу. Він знову
попрацював там зовсім трохи, і знову звільнився. Поїхав тепер в Європу.
А потім у чоловіка тітки Марини виявили серйозне захворювання. Вона лікувала чоловіка, продала дачу, дві машини, гараж. На жаль,
лікування не допомогло, і чоловіка не стало.
– Тепер за квартиру сина кредит платити нікому! – розповідає Вероніка. – Сам він робити цього не може, тому що не працює. Такої
роботи, на яку його тато влаштовував, тепер немає і близько, а на іншій працювати він не може! Сидить у своїй квартирі – в сусідньому
будинку, до речі, від батьківського. Ночами в інтернеті сидить, вдень спить. Тітка Марина вважає, що повинна допомогти хлопчикові
виплатити кредит, бо житло забезпечити – обов’язок батьків. Хлопчику взагалі-то вже тридцять років! Забезпечувати його мати буде,
мабуть, до старості.
Вероніку прямо трясе від обурення – вона не хоче, щоб мати за її рахунок допомагала неробі-двоюрідному братові.
– Хочу зажадати від матері свою частку в квартирі! Нехай викуповує! – злиться Вероніка. – А чому б і ні? Нам гроші не завадять! Не полюдськи? Я її просила по-людськи посидіти з дитиною, вона відмовилася! Згідно із законом не зобов’язана. Добре, будемо діяти тоді в
рамках закону. Сидіти з дитиною не зобов’язана, а мою частку нерухомості віддати – дуже навіть може.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
