ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Сьогодні публікуємо інтерв'ю Руслана Пилипчука для ІА Конкурент із Анатолієм Пархом'юком.

– У вас дуже цікава біографія. Перша вища освіта – образотворче мистецтво. Згодом ви працювали на однойменній кафедрі в університеті. Чому ваша кар'єра розпочиналася саме так? Що спонукало обрати цей фах?

– До університету я закінчив Кременецьке педагогічне училище за спеціальністю "Загальнотехнічні дисципліни, креслення, трудове навчання". Це стало поштовхом продовжити освіту в цьому напрямі.

– Як проходило ваше навчання в університеті? Цікаво?

– (задумується) По-різному, як у всіх студентів (сміється).

– Проаналізувавши вашу біографію, я бачу, що ви намагалися реалізуватися от саме в образотворчому мистецтві. Щось пішло не так?

– Я працював на кафедрі, займався науковою діяльністю, писав дисертацію. Шкода, що через ряд обставин я не зміг займатися цим і надалі. В університеті постійно затримували заробітну плату, і я був змушений шукати ресурси, щоб утримувати сім'ю.

– Чим ви зайнялися?

– Займався різними видами підприємницької діяльності. Потім був директором в центрі муніципальних реформ "Луцьк-1432".

– То саме тоді ви почали цікавитися політикою та управлінням?

– Я політикою зацікавився ще в часи своєї роботи на кафедрі. Ми розуміли, що необхідно робити зміни.

– Ви керували місцевими організаціями партій "Реформи та порядок" та "Наша України". Паралельно обласними осередками займався Володимир Налькович Бондар. Яку роль він відіграв у вашому становленні?

– У нас були дружні відносини, ми мали спільні погляди та хотіли змінювати державу в кращу сторону. Наша співпраця була дуже тісною.

– А що ви робили під час "Помаранчевої революції?"

– Ми брали участь в протестах і тут, і в Києві. Щоправда, мені тоді також довелося піклуватися про власне здоров'я, оскільки отримав травму хребта (посміхається).

– Віктора Ющенка часто звинувачують у бездіяльності. Хоча, на мою думку, він серйозно вплинув на розвиток культури в Україні. Але, як не крути, його керування країною розчарувало суспільство та його прибічників. А коли ви відчули, якщо, звісно, це сталося, щось подібне?

– Ви праві. Це був період невиправданих надій. Він не зміг здолати олігархічну систему. З одного боку, йому протистояли дуже сильні та фінансові потужні "гравці". З іншого, його позиція була недостатньо радикальною. Особисто я спогадами не живу, а думаю, як змінювати на краще те, що є зараз.

– Певно, що саме час поговорити про період, коли ви обіймали посаду заступника Луцького міського голови Богдана Шиби. Пригадайте, як ви тоді працювали, чого досягли, а чого ні. Все ж таки це була певна зміна поколінь.

– Ми намагалися змінювати підходи до системи управління, спираючись на досвід наших міжнародних партнерів. Ще до роботи в Луцькій міській раді, у центрі муніципальних послуг "Луцьк-1432", ми працювали над тим, щоб рішення органів виконавчої влади підлягали публічному обговоренню.

Для чиновників це було надзвичайно дико. Влада нам казала: "Нащо вам це все потрібно, які обговорення? Ми самі знаємо, як буде правильно". Насправді дуже важко було започаткувати речі, які абсолютно звичайні та зрозумілі усім зараз, але погано сприймалися в ті часи. Мені приємно, що тепер люди обурюються, коли рішення не проходять публічного обговорення. Ми це розпочали.

До речі, наші пропозиції у підсумку лягли в основу Закону України про засади державної регуляторної політики. На той час 403 депутати підтримали цей законопроект. Це був єдиний такий випадок.

– Там, в коридорі, висить кілька карт. Вони мають якийсь раритетний вигляд. Це ваші?

– Я та голова Спілки художників у Волинській області Володимир Марчук зробили ці карти, щоб продемонструвати, як формувалися території в різні історичні часи. Я їх повісив, наче якусь виставку… Та й голі стіни прикрив заодно (посміхається).

– Перейдемо до найактуальнішого для вас питання: децентралізації. Чому саме вам випало цим займатися?

– Щонайменше через те, що я виграв конкурс на посаду директора Центру місцевого самоврядування у Волинській області. Він був дуже складним, до речі.

Цьому передувало створення громадської організації "Агенція регіонального розвитку". В її рамках ми системно працювали над допомогою органам місцевого самоврядування. Ми започаткували багато проектів, громадських ініціатив, фестивалів. Для прикладу, "Старий Луцьк – новий розвиток", "Волинська княжна".

Окрім цього, реалізовували багато проектів в сфері освіти, комунального господарства, ОСББ.

– Хто, крім вас, цим займався?

– Були науковці, представники технічного університету, волонтери. Був Петро Гоцалюк, який працює зі мною в одній команді і зараз.

– Якими були перші виклики, пов'язані з вашою теперішньою діяльністю децентралізатора?

– Найперше та найголовніше – це цілковите нерозуміння людьми. Нас звинувачували у порушенні Конституції України та інших незаконних діях.

Паралельно з нами працювали "псевдодеценетралізатори". Вони розбалансовували систему місцевого самоврядування, захоплювали приміщення влади, перенаправляли сплату податків на себе і так далі.

Ми мусили людям пояснити, де справжні децентралізатори, а де – брехуни. Це було дуже важливо, оскільки їхня діяльність приводила до реального сепаратизму.

– Яким чином змінюється свідомість громад, які об'єднуються? На якому етапі важче працювати? На початку чи все ж таки зараз? Особисто я вважаю, що зараз залишилися переважно дуже консервативні люди, яких переконати набагато складніше.

– І так, і не так. Оскільки на першому етапі теж були консерватори. Але, зрозумівши потребу, вони пішли на це. Та правду ви кажете. Сьогодні дуже багато інформації, і не міг не почути та не розібратися лише той, хто не хотів цього зробити. Багатьом простіше озвучувати якісь міфи та розповідати, що все насправді не так.

– Це люди так тримаються за свої посади?

– По-різному буває. Багато хто хоче досидіти до пенсії. Але є і люди, які справді думають, що може стати гірше. Вони розуміють потребу цих змін, але сумніваються, що зможуть "витягнути" отримані повноваження.

– А який район ви б назвали найпрогресивнішим в контексті об'єднання? Ковельський?

– Так, першим та найпрогресивнішим у нас і справді був Ковельський район. Хочу зауважити, що там працювали всі: районна рада, РДА, активні громади, незалежно від партійної приналежності.

Також хороша ситуація у Володимир-Волинському, Іваничівському та Любомльському районах.

– Коли закінчиться процес утворення ОТГ, що буде далі? Між собою почнуть об'єднуватися області?

– Ні, цього не передбачено в концепції реформи місцевого самоврядування. Є зміни в системі управління та організації влади. У Верховній Раді лежить багато законопроектів, які необхідно ухвалювати. Вже зараз в районах відбувається дублювання повноважень між ОТГ, районними радами та ОТГ.

В Україні вже є 15 районів повністю покритих ОТГ. В нас найближчим часом це може також відбутися. Цей процес необхідно врегулювати.

В концепції прописано, що будуть існувати районні ради та виконавчі комітети районних рад, обласні ради та виконавчі комітети обласних рад.

(Поки готувалося це інтерв'ю, комітетом з місцевого самоврядування підтримано Законопроект №6466 щодо приєднання територіальних громад до міста обласного значення. Як пояснив Анатолій Пархом'юк, у випадку його прийняття значно спрощується процедура приєднання територій до міст обласного значення. Тоді міста обласного значення визнаються спроможними громадами і процедура об'єднання заміниться процедурою приєднання, тому виборів можна буде уникнути. Такий законопроект допоможе об'єднанню Луцька та Прилуцького, уникнути анклавів довкола Ковеля та Нововолинського. 22 березня цей законопроект внесли до порядку денного засідання сесії Верховної Ради України, щоправда, його не розглянули парламентарі. Пізніше стало відомо, що цей важливий для децентралізаційних процесів законопроект розглянуть 3 квітня)

– Таким чином ми позбуваємося дуалізму влади…

– Так. Буде запроваджено повноцінну самоврядність.

– Це все робиться за прикладом європейських країн? Наших сусідів?

– Це правильна модель самоврядності, яка існує у всьому світі. Самоврядність – це спроможність і право територіальної громади на здійснення управління. Тобто, найбільше повноважень повинно зберігатися на місцях.

– А от негарне питання: децентралізація точно краща за централізацію влади?

– Звичайно! Це продемонстровано досвідом усіх держав, які пройшли цей шлях. Розвинута демократія базується на децентралізації. Хоча і кажуть, що демократія – це поганий спосіб… Але кращого поки не придумали (сміється).

– Чим будете займатися, коли процес децентралізації завершиться?

– (сміється) В мене так багато справ, що змоги задуматися про це поки не було. Досвід і можливості, які ми маємо на сьогодні, дають нам підстави бути затребуваними. Сьогодні відбудеться процес децентралізації, але ж ті, хто працює в органах місцевого самоврядування, повинні вдосконалювати себе і для цього потрібна наша допомога. У перспективі я думаю про пришвидшений економічний розвиток територій. Експерти нашого центру будуть потрібні ще довгий час.

– Вірите у світле майбутнє?

– (сміється) Я народився та жив в Радянському Союзі і нас там змушували вірити у "світле майбутнє". Я вірю в зміни, але потрібно працювати, а не сидіти на дивані та казати, що все неправильно.