ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Що робити з "сонячним камінням", як врятувати "Волиньторф" та правильно об'єднати громади, Андрій Линдюк повідав в інтерв'ю з журналістом ІА "Конкурент" Русланом Пилипчуком.

– Упродовж дня визираю у вікно та бачу, що з самого ранку на дворі падає дивний зимовий сніг. Комусь він подобається, комусь – ні, а вам довелося їхати близько 60 кілометрів до Луцька. Дорогу розчищено?

– Так.

– Гарно розчистили?

– Непогано. Враховуючи ресурси, якими володіють дорожники.

– А яка ситуація з дорогами у Маневицькому районі? Якісь масштабні ремонти проведено чи, можливо, заплановано на 2018 рік?

– Питання доріг – найголовніше.

– Це ви кажете про ваш район?

– Я кажу про весь світ. Якщо є дороги, то буде і життя.

Стосовно нас, то маємо проблеми. Дороги дуже запущені. Упродовж багатьох років капітальних ремонтів не було. Проте за рахунок місцевих бюджетів ми потроху намагаємося виправляти цю ситуацію. У 2017-му ми залишилися без співфінансування, оскільки обласна рада дуже несправедливо розподілила кошти. Нам дали аж 1 000 гривень. А загалом половину районів залишили без коштів.

У нас у деяких селах, якщо випаде дощ, то дітей перевозять тракторами або кіньми, бо ногами вже не пройти.

На щастя, за останні два роки, близько десяти таких вулиць у районі зробили. Працюємо далі.

– Ну добре, годі про ті дороги. Кому вони потрібні, коли є бурштин. Як справи з цим? Копають?

– Не копають. Інколи буває, що хтось "залітає", але ситуація контрольована.

– А кого хвалити за те, що ситуація під контролем?

– Звісно, почнуть говорити, що я хвалю свого керівника, але переконаний, що велика заслуга в цьому Володимира Петровича Гунчика. Він особисто привіз на "клондайк" головних силовиків області, провів оперативну нараду з приводу бурштину. Якби цього не сталося, ми б втратили контроль. Так, ми витратили чимало коштів, але зараз в районі спокійно.

– А чи було ліквідовано наслідки, нанесені лісам у 2015 році?

– Після тієї навали залишилося страшне видовище і повністю воно ще не ліквідовано.

– Поговорімо про "Волиньприродресурс". Як ви думаєте, коли комунальне підприємство займеться видобутком бурштину на Волині?

– Сподіваюся, що "Волиньприродресурс" ніколи не копатиме бурштин.

– Чому?

– Я не підтримую цього комунального підприємства. Мені подобається прозорий підхід до роботи. А в цьому випадку голова Волиньради каже, що було придбано ліцензії за певну кількість мільйонів, навіть суми конкретної не назвав. Разом із цим я бачу, що в статутному капіталі таких великих грошей не було. То звідки вони взялися?

Нам не кажуть, хто та на яких умовах вклав гроші у "Волиньприродресурс". Коли комунальне підприємство залучає кошти, потрібен договір, де ми зможемо дізнатися умови цієї співпраці.

– А що кажуть місцеві жителі?

– Більшість людей не думають про бурштин. Проте є певна частина, яка зацікавлена у цьому всьому. І вона постійно присутні в медіа.

Деякі волинські ЗМІ цим користаються, коли хочуть щось провокативне написати. Вони знаходять зацікавлених осіб, і саме тому складається враження, ніби в нас тільки про "сонячне каміння" і говорять. Це не так.

– Погодьтеся, що витрачати шалені кошти на охорону бурштину від копачів, не заробляти на цьому грошей – ідея сумнівна. Які альтернативні рішення щодо легалізації видобутку бурштину бачите ви?

– Я хочу, щоб бурштин коштував, як пісок, і був нікому не потрібний. Наш район не втратив би нічого.

– Певно, багато людей скаже, що ви з'їхали з глузду…

– (сміється) Поляки та литовці далеко не дурні люди. Вони порахували, що офіційний видобуток бурштину – не така вже й прибуткова справа! Потрібно придбати ліцензію, вирішити питання із землевласником, процес повинен бути повністю екологічно безпечним. Якщо працювати за правилами, то великого заробітку не буде.

Ніхто не дослідив, що насправді отримає громада. Зате я точно знаю, що вона втратить ліс. А це для Маневицького району набагато краще за будь-який бурштин.

– Окрім земель, багатих бурштином, Маневицький район має у своєму активі ДП "Волиньторф". Навколо цього підприємства постійно точаться дискусії та навіть суди. В чому там проблема? Яке особисто ваше бачення?

– Це дуже важливе підприємство, яке платить податки та забезпечує область і район недорогим паливом. Безсумнівно, що воно мусить працювати.

Але є велика проблема: Іван Киричик забув, що він директор державного підприємства, та почав бавитися у політику. Якщо він за три роки жодного разу не був в голови ОДА, то це означає, що він не хоче або боїться вирішувати проблему.

Була ситуація, коли я зустрів його в коридорі адміністрації та запропонував піти до Гунчика, поговорити та, можливо, знайти шляхи вирішення. Він сказав, що немає часу, відмовився.

Я думаю, що йому заборонили це робити. Це катастрофа. Поки Киричик очолюватиме "Волиньторф", перспектив не буде.

Хочу розповісти про ще один факт. Гунчика всі звинувачують, що він блокує роботу, не відправляючи документи в Кабінет Міністрів. Але ніхто не каже, що вони були готові та передані в ОДА ще у 2012 році. І цього тоді не зробив Борис Клімчук, а потім і Григорій Пустовіт.

Окрім цього, нещодавно стало відомо, що в цих документах – безліч помилок. Там неправильно вказали назви сільських рад, кадастрові номери і так далі. Тепер вже Киричик просить не підписувати, а почати підготовку нового розпорядження. І ОДА це робить.

– З Волиньторфу перестрибую відразу на дуже дивну туалетну тему. Як писало наше видання у жовтні минулого року, 114 волинських шкіл не мали санвузлів. Аж 22 із них у Маневицькому районі. Як змінилася ситуація за цей час?

– Вартість добудови туалету у школі – 900 тисяч гривень. Так дорого, тому що необхідно дотриматися усіх стандартів. У більшості випадків робити це недоцільно, оскільки в навчальному закладі всього 5 учнів. У село їздить шкільний автобус, а за 3 кілометри від нього – сучасна школа.

– Ви натякаєте, що малочисельні школи потрібно закривати?

– Я вважаю, що майбутнє лише за великими, повноцінними школами. Якщо аналізувати тих 22 школи, то в більшості випадків нема потреби робити санвузли. На сьогодні один ми добудовуємо і маємо ще дві школи, де це потрібно зробити.

– Я зрозумів. Потреби добудовувати санвузли немає, але що робити тим дітям? Ходити надвір? Чи додому бігати в туалет? Яке рішення?

– Якщо будуть і надалі будуватися дороги та купуватися шкільні автобуси, ніяких проблем не буде. Багато батьків віддають своїх дітей в сусідні села, і вони задоволені, ніхто не звернувся, що потрібно вернути стару школу. Всі бунти проходять до моменту оптимізації. А потім вже ніхто не хоче повертатися.

– Зараз в Україні активно проводиться реформа децентралізації та відбувається об'єднання територіальних громад. У вашому районі їх дві: Колківська та Прилісненська. Я детально не досліджував, але навіть від поверхового огляду мені здалося, що у вас якісь незрозумілі відносини з керівництвом нових громад. Чи справді це так?

– Керівництво Колківської ОТГ максимально з нами співпрацює. Там діють усі програми, які були прийняті на районному рівні ще до появи нової громади.

У Прилісненській громаді ситуація кардинально інша. Їхній голова не відвідує жодної наради в районі, не приходить на робочі зустрічі. Якщо він вважає, що допомога не потрібна, то нема проблем. Він каже: " Я сам начальник". Добре, шукайте кошти самі, але свої функції голови РДА я повинен виконувати і не відмовлюся від цього.

– А якщо буде створюватися велика Маневицька ОТГ, то ви готові її очолити?

– Мені закидали, що я противник децентралізації. Це неправда. Я науковець, люблю системний підхід, прораховую усі кроки наперед. Три роки тому я говорив про крупні та потужні громади. Якби мене тоді послухали, зокрема експерти, які їздили по селах та казали, що, об'єднавши два хутори, створимо громаду…

– А що за експерти?

– Хоча б професор Валентин Малиновський. Він абсолютно не розуміє процесів децентралізації. Він їздить селами, розповідає, а потім боїться повертатися у створені ОТГ.

Дрібні громади збільшують витрати на управління. Тому вони повинні бути великими та потужними. Будь-яке таке утворення я хотітиму очолити та готовий поборотися за це право.