Я дізналася, що моя рідна мама живе дуже заможно. У неї є сім'я, двоє синів і вона не хоче, щоб її минуле стало відомо. Але все ж погодилася поговорити зі мною по телефону. Я можу зрозуміти, чому тоді
Коли мама і тітка ділили спадщину – бабусину квартиру, я випадково дізналася, що є прийомною дитиною у своїх батьків. Тітка
тоді спересердя дорікнула мамі: «Я хочу, щоб батьківська квартира дісталася рідним онукам, а не твоєму приймаку». Побачивши мене,
вона замовкла, але я з маминого виразу обличчя зрозуміла, що в цих словах є частка правди. Я наполягла, і батьки мені все розповіли.
Таким чином у 16 років я дізналася, що від мене ще в лікарні при народженні відмовилася рідна мама, а мої батьки, яких я вважала
рідними, мене тоді усиновили. У той час їм вже було по 38 років, і вони точно знали, що своїх дітей у них не може бути. Вони
сподівалися, що я про це ніколи не дізнаюся, адже любили мене, як рідну.
Я була ошелешена почутим, я спочатку хотіла піти з дому, але вмовляння всієї рідні подіяли, а батько сказав, що через два роки я буду
повнолітня, вони забезпечать мене житлом, і я можу вирішувати, спілкуватися з ними чи ні.
Коли все трохи вляглося, я сказала батькам, що буду шукати свою рідну матір. Вони не заперечували, хоча я бачила, як їм було боляче.
Але пошуки я почала лише через п’ять років, коли вже була доволі дорослою.
Не буду описувати весь процес, він досить складний, я вдалася до допомоги спеціального агентства. Коли мені повідомили, де живе
моя мати, я спочатку розгубилася, що я ось так без попередження з’явлюся до незнайомої мені жінки, але мене заспокоїли, сказавши,
що вже поговорили з нею і вона не горить бажанням мене бачити. Я дізналася, що моя рідна мама живе дуже заможно. У неї сім’я, двоє
синів і вона не хоче, щоб її минуле стало відомо. Але все ж погодилася поговорити зі мною по телефону.
Вона розповіла, що була молода, хлопець її кинув, а з дитиною йти було нікуди. Вона плакала, просила вибачення, але я вмовляла її
зустрітися всього один раз. Мені просто хотілося побачити, як виглядає моя мама, чи схожа я на неї. Але вона навідріз відмовилася,
сказавши, що так буде краще. Тільки попросила передати подяку моїм батькам, які виростили мене, і я змогла уникнути дитбудинку.
Я можу зрозуміти, чому тоді мама так вчинила, але я не можу зрозуміти, чому їй не хочеться побачити мене зараз, яка я, на кого схожа?
Я все розповіла батькам і попросила у них прощення. Вони мене дуже люблять, але я розумію, що зробила їм боляче, адже вони
зробили для мене стільки добра, а я їм от як віддячила.
Тепер, знаючи правду, моя душа не має спокою. Як все забути і жити далі?
Фото ілюстративне – magSpace
