"Я його не віддам... Я не зможу жити, знаючи, що десь моя дитина..."
Олені було майже 15 років, коли одного дня вона познайомилася з цим чоловіком. Дівчина якраз закінчила 9 клас у школі-інтернаті Херсонської області і почала вчитися у професійному училищі. Він, власник ресторанів у двох містах Херсонської області, був майже на 15 років старший за Олену. Після кількох побачень запропонував дівчині переїхати до себе. І мабуть тільки тому, що ще ніколи Олена не відчувала стільки уваги, тепла і приязні до себе з боку навколишніх, відразу погодилася на пропозицію.
І вони почали разом жити у недешевому готелі в м. Скадовську.
Пройшли чотири місяці спільного проживання. І в один момент Олена дізналася, що вона вагітна. Відразу вирішила повідомити про це чоловіка, хотіла похвалитися, потішити його... Та на таку його різку негативну реакцію вона не сподівалася. Він не визнав своєї причетності до ситуації і відразу викинув Олену зі свого помешкання. Хоч як не намагалася вона пояснити своє становище, як не просила, що на все погодиться, тільки щоб не повертатися до попереднього життя, — але все було марне. Він ні на що не реагував. Стосункам настав кінець.
Олена повернулася жити в гуртожиток училища. Тут вона приховувала свою вагітність від усіх наскільки могла і боялася, що виженуть з училища, і від так з гуртожитку, а жити було йти нікуди... Ситуація зайшла в глухий кут — рідних батьків немає; родичі, які залишилися, не хотіли допомагати їй, а навпаки радили якнайшвидше позбутися дитини: зробити аборт або віддати в інтернат. Говорили, що Олена ще дуже молода, що немає достатньо розуму для виховання власної дитини, що сама ще є дитиною, і що ще встигне народити багато дітей.
Але Олена, не зважаючи на складність ситуації і розуміючи, що ніхто не підтримає її, все ж не могла погодитися і чітко всім заявляла:
— Я його нікому не віддам. Я буду знати, що десь живе моя дитина, але не знатиму, що з нею — ні, я так не зможу жити. В мене вистачить розуму і сили його виховати.
Школою-інтернатом, де жила Олена до недавнього часу, опікувалася релігійна громада, яка також підтримувала зв’язки з випускниками закладу. Саме вони порадили їй звернутися в «Центр матері і дитини» у Херсоні. Олена приїхала в Центр, коли перебувала на восьмому місяці вагітності. Незабаром вона народила хлопчика, якого назвала Даниїлом.
Для Олени перебування в Центрі стало справжнім спасінням. Працівники закладу проводили з нею реабілітаційно-психологічну роботу, постійно розмовляли з дівчиною, намагалися зрозуміти її ситуацію і порадити оптимальні шляхи виходу з неї. Хоча, як стверджує соціальний педагог Центру Юлія Житякова, Центр для Олени став, в першу чергу, притулком і можливістю просто перебувати в нормальних умовах до того часу, поки дитина трошки підросте і поки вона вирішить свої життєві обставини.
За час перебування у Центрі Олена мала можливість обміркувати своє сучасне життя і продумати майбутнє. І вже тоді вона, 16-літня дівчина, після півроку перебування у Центрі, чітко бачила подальші кроки свого власного кращого життя і життя маленького Даниїла:
— Найперше, я хочу вирішити справи з нашими документами, щоб якнайшвидше отримати державну допомогу на дитину. За неї я зможу купити невеличку кімнатку в Херсоні — і для нас це вже буде непоганий варіант на перший час. Далі я продовжу вчитися. З вересня хочу піти в училище вчитися на перукаря-косметолога.
Олена могла перебувати в Центрі ще майже один рік. Але вона вирішила до вересня цього року розв’язати всі проблемні питання і з осені почати нове життя — переселитися в свою маленьку квартиру і почати навчання по-новому.
Так вона планувала своє дальше життя і саме так сталося. Олена, як і хотіла, почала вчитися в училищі на перукаря. А нещодавно до неї приїхала бабуся і вирішила забрати Олену з Даниїлом до себе. Тому вони залишили Центр і переїхали до бабусі, яка живе недалеко від Херсона і яка зараз допомагає Олені виховувати її маленького сина.
— Херсонський «Центр матері і дитини» був заснований чотири роки тому за підтримки Дитячого Фонду ООН ЮНІСЕФ, — розказує директор Центру Наталія Надєліна. — Він став першим закладом в Україні, який опікується мамами, що хотіли відмовитися від дітей перед чи відразу після народження. За час нашої діяльності було життя збережено сім’ю для 43 дітей. Саме стільки мам, незважаючи на свої різні нелегкі обставини, зараз самі виховують своїх дітей.
Джерело: UNICEF
