Я люблю своїх батьків, однак приїжджати до них не дуже хочу, оскільки відчуваю, що вони не сумують за мною, за онуками.
Виросла я в заможній сім’ї. Моїм вихованням займалася переважно няня, яка паралельно готувала і прибирала вдома. Батьки увесь час проводили на роботі. Відповідно мною ніхто не цікавився, навіть в підлітковому віці я не знала з ким можна поговорити на особисті теми. Батькам було достатньо знати, що мене нічого не турбує – здорова і цього достатньо.
Усі дівчата заздрили моєму новому одягу та шикарним іграшкам, а ще – я часто відпочивала з батьками за кордоном, коли я вступила до університету, батьки придбали мені квартиру. Зараз в мене вже є своя сім’я, з Андрієм одружилася 5 років назад, зараз виховуємо двох дітей.
В чоловіка – звичайні батьки. Мають також власний будинок, машину – загалом не бідні, однак не до порівняння зі статками моїх батьків. Зараз Андрій працює на роботу, ще він допомагає батькові з його сільськогосподарським бізнесом і ще трошки звідти має коштів.
Я теж планую працювати, як тільки вийду з декрету. Ми приїжаємо в гості до моїх батьків, з ними у нас спокійні стосунки. Мама обожнює онуків, однак завжди слідкує, щоб вони не накапостили: всюди ж дорогі килими, меблі.
Я люблю своїх батьків, однак приїжджати до них не дуже хочу, оскільки відчуваю, що вони не сумують за мною, за онуками. Їм абсолютно байдуже, як і було колись в дитинстві. Навіть не знаю, чи вони кохають один одного, швидше – поважають.
А от зі свекрами все по-іншому. Для них кожен наш приїзд – це справжнє свято. Мама Андрія накриває пишний стіл, ми смажимо шашлики, вони постійно обіймають мене, моїх дітей. Їздити до свекрів – це завжди таке задоволення!
Джерело
