Я ніколи не думала, що у жінки, з якою я працюю хтось є. Вона завжди скаржилася на життя, ходила одна. А нещодавно, випадково, сказала, що має сина. Він колись привів невістку в її дім, а вона Олені П
Я ніколи навіть не уявляла собі, що в моєї колежанки на роботі Олени Петрівни є син. Чотири роки я з нею в одному кабінеті просиділа,
треба ж такому бути.
А коли вона сьогодні, несподівано, стала розповідати про те, як їй важко було з дитиною в дев’яностих роках, я так щиро здивувалася,
очей від неї не могла відвести від несподіванки такої. Думала, у неї ні сім’ї, нікого немає, шкодувала її в глибині душі, а воно ось як в її
житті склалося.
Тоді робочий день підійшов до кінця, і з сяючої офісної будівлі натовпом йшли додому бухгалтера, програмісти, менеджери – чоловіки
та жінки різного віку, комплекцій і стилів.
Люди йшли у напрямку до найближчої зупинки зграйками по декілька чоловік і обговорювали офісні новини та все,що почули за день.
Сьогодні Олена Петрівна розговорилася, з нею таке рідко буває. Можна сказати, що це винятковий випадок. Вона про себе не
розповідає ніколи майже, навіть не любить цих розмов. Та, син у неї є, йому зараз близько тридцяти років, і навіть двоє онуків вже є,
якщо не помиляюся.
Олені Петрівні вже за 50 років. Але вона виглядає добре, стежить за собою завжди, вічно правильно та корисно харчується. Не
поправляється, останні років десять, що я її знаю, все така, як була раніше.
З сином своїм Олена Петрівна не спілкується років 10. Само собою, нікому про нього не розповідає. Про що говорити? Хвалитися
таким не будеш.
Ростила вона його одна в дев’яності, дуже важко їй було. Чоловік покинув її з дитиною. У неї ні грошей, ні житла, ні допомоги. Олена з
великими труднощами закінчила курси бухгалтерів. А вона пішла, відучилася і несподівано потрапила на непогане місце роботи.
Наскільки я знаю, що в дев’яності бухгалтер – затребувана спеціальність була. Олена працювала день і ніч, щоб сина виростити.
Встала на ноги. Квартиру купила невеличку, згодом і автомобіль придбала. Сина вивчила в хорошій гімназії, возила на море щороку.
В школі вивчила сина свого сама, допомогла вступити в найкращий навчальний заклад, не безкоштовно. І хлопець-то хороший виріс –
домашній, спокійний, навчався з задоволенням.
А на другому курсі син, неочікувано для матері, закохався в дівчину. Та так, що таке кохання рідко буває. Дівчинка з бідної сім’ї, без
освіти, ні кола ні двора. Ну і згодом виявилося, що вона вже чекає дитину, син зібрався одружитися, переводитися на вечірнє навчання,
працювати пішов, утримувати сім’ю йому потрібно.
Олена, звичайно, така сумна від того всього була, адже стільки сил і грошей вона у сина вклала, що й не злічити – а тут тільки третій
курс. Ну, і наговорила майбутній невістці сім мішків гречаної вовни. І синові своєму теж.
Сказала, що дівчина хоче її сина одружити на собі, що спеціально все так спланувала, щоб у дитини був батько, але син не його. Що він
такий невдячний та нерозумний, а вона – так все мудро продумала.
Говорила, що дівчина, цілком ймовірно, налаштована лише на квартиру і гроші, сам він їй, мовляв, зовсім не потрібний. Загалом,
понесло її, звичайно, слово за слово.
А син узяв ту дівчину за руку і пішов, в чому стояв. Місяць або два вони тоді жили у тещі в двокімнатній квартирі, потім кімнату стали
орендувати самі за гроші.
Навчання своє син, звичайно, кинув тоді, пішов працювати. Олена Петрівна тоді говорила усім, що син прибіжить через місяць,
пробачення в неї просити буде ще, що не послухався мудрої поради своєї матері.
Але син не прибіг до неї. З дівчиною цієї розписався, дитина народилася, через п’ять років, друга. Син навчається на заочному, в
навчальному закладі простіше, ніж той, в який вступив з маминою допомогою, працює.
З дружиною вони й зараз живуть непогано. Сильно зірок з неба не хапають в матеріальному плані, житло в кредит взяли. Але з матір’ю
своєю так і не помирилися за ці всі роки.
Олена Петрівна вже багато років шкодує, що так вийшло у неї з сином. І так і так до них вже підходила, ще коли перша дитина
народилася у них, але без толку: син не хоче з нею спілкуватися зовсім, взагалі, ніяк! Не дзвонить багато років, дітей своїх матері не
показують. Спілкуються вони лише з тещою. На Олену Петрівну ображені вони дуже, ось такі справи, виходить.
Олена і сумує, і ображається на свого сина. Ну невже через ці слова, які вона сказала в гніві, можна зовсім відмовитися від рідної
матері, адже вона вже немолода і хто його знає, як життя далі складеться.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – odomah.
