ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Скільки себе пам’ятаю, батьки завжди любили лише брата, а я була зайвою. Мені 30 років, у
мене є дочка 3 роки. Живу зі своєю сім’єю, з моїм батьком і рідним старшим братомхолостяком в одному будинку.
З дитинства я намагалася вибороти любов і увагу батьків, в той час як брату все це
діставалося просто так. У підсумку, я вивчилася сама в училищі, сама себе одягала,
влаштувалася на роботу, оплатила собі всі роки платної освіти і намагалася бути хорошою дочкою. Причому ніколи не чула про себе нічого доброго.
Так ось, вийшла заміж, народила дитину. З дитиною, звичайно, ніхто не допомагав, та й я
знала, що так буде, якщо мене не люблять, як можна любити мою дитину. Важко, звичайно
було, побут всієї великої родини на мені (мама, тато, брат – лежали на дивані цілими
днями), прибирання, неспокійна дитина.
А потім мама серйозно захворіла, хоч я і погана для неї, але кинути її в такій ситуації я не
могла. Готувала їй певне меню, їздила в лікарню, їздила з нею по лікарях.
Мами не стало, я залишилася однією дорослою жінкою в сім’ї (три дорослих чоловіки і
маленька дочка) і, звичайно, я знову не змогла кинути тата, який в мамі душі не чув і вони з
братом виявилися, як без рук, без неї, хоч вона і нічого і не робила. Так тривало два роки і
по сьогоднішній день. Ми з чоловіком усіма силами намагалися допомогти, підтримати у всьому тата і брата.
Город, допомога в сільському господарстві, хоча ми з чоловіком могли все купити, побутом
також займалися ми. Продукти, готування, я намагалася робити якісь сімейні свята, вела з
татом душевні розмови, турбувалася про його здоров’я. Але одного разу, зовсім випадково
почула розмову брата і тата. Тато дуже турбувався і переживав за свого 40-річного
неодруженого, безробітного, непристосованого до життя сина, про те, що коли тата не
стане, я вижену свого брата з дому. У нас з братом завжди були і є хороші відносини.
Боже, як стало прикро, адже я ніколи ні думками, ні словами такого не говорила і не
думала, але я промовчала тоді. А потім на одному з сімейних вечорів, який як завжди, я
організувала, я прямо запитала, чи дійсно він так думає, і тато, дивлячись мені в очі сказав, що так.
Плакала я тоді довго і все питала, за що ти тато так до мене. А у відповідь тільки й чула, а що
не так хіба? Буквально тиждень тому дізналася, що чекаю другу дитину і, звичайно,
повідомила цю новину свої близьким. Чоловік був від радості на сьомому небі, а ось тато
якось зажурився, мені стало не по собі, але знову ж таки я знайшла йому виправдання.
Ми з чоловіком почали розмову про те, щоб помінятися з братом кімнатами (у нього
велика, у нас маленька) і звичайно про майбутній ремонт (ми оплачували), у тата своя
окрема кімната. Начебто все нормально, почали думати про те, як робити ремонт, але
справа в тому, що у брата в кімнаті стоять старі меблі, які купувалася ще батьками. Ми
запропонували, брату переїхати в нашу кімнату з ремонтом і з новими меблями, а всю його меблі викинути і купити нову.
І ось сьогодні тато як почув це (хоча це питання вже піднімалося і разом з ним
обговорювалося), підняв крик, мовляв, чому не запитала, нічого звідти виносити не треба.
«Може, і моє ліжко заберете, або взагалі мене в інтернат відправите, і взагалі, я хочу жінку
привести». Я сказала, що все буде стояти на своїх місцях, а ми просто з’їдемо. Після цього ми не говоримо більше.
Я зрозуміла, що була сліпою і наївною, бо все життя думала, що повинна своїм батькам за
все, що вони мені дали, до сьогоднішнього дня сподівалася, що нарешті близькі оцінять і
побачать мою любов і турботу. Але я зрозуміла, що я з самого дитинства була просто
безкоштовним додатком в їх житті, і щоб я не робила, ніколи я не була улюблена ні матір’ю, ні батьком.
Ми з чоловіком вирішили, нарешті переїжджати і я навіть не вірю, в те, що я буду жити для
своєї сім’ї і звичайно, мені сумно і образливо, що так склалося, що батько так думає про
мене, а брату взагалі байдуже. Але що не робиться, то на краще, значить, тепер мене чекає
інше, тільки моє життя, і я цьому рада.
Не знаю, як поводитися з батьком після переїзду, але швидше за все, пройде небагато часу, і
я все забуду і буду спілкуватися, як і раніше, але тепер тільки по телефону.
Фото ілюстративне – tver.sian.

джерело