Я поїхала з села і забулася про свою маму на багато років. Ми з чоловіком добре жили в місті 15 років. А нещодавно мене набрала моя тітка, вона сказала, що мама занедужала, їй вже важко одній, натякал
Чомусь я сама себе зараз зовсім не можу зрозуміти чому я так чиню зі своєю рідною матір’ю, адже наші з нею стосунки ніколи не були
хорошими та теплими, як це є у багатьох родинах між мамою та донькою.
Моя мама ніколи мене не підтримувала ні в чому і, чесно кажучи, навіть псувала життя. Про дитинство у мене склалося тільки одне
враження – мати мене не дуже любила ще й тому, що нас свого часу покинув батько. Їй завжди здавалося, що причина всіх наших
проблем криється чомусь саме в мені, що він зробив це через мене. А тому я завжди це на собі відчувала добре.
Природно, будучи дитиною, я нічого не могла зробити і навіть до кінця не розуміла, що це не нормально, що у інших мами і люблять, і
піклуються про них постійно, і дарують тепло та радість. Я жила в цьому щодня і я звикла до такого життя. Сталося прийняття всього,
що відбувається. Тільки ставши підлітком я зрозуміла, що все це неправильно.
І як тільки у мене з’явилася можливість поїхати з нашого села – я поїхала, навіть не задумуючись над цим. І я не згадувала про свою
матір багато років. Ми з нею навіть не спілкувалися, бо у мене було своє спокійне та безтурботне життя. Я нічого не хотіла: мені не
потрібні були клуби, дорогі речі або постійні вечірки.
Єдине, що мені було потрібно, це спокійне життя, коли мені ніхто не буде дорікати за найменшу дрібницю.
Так я прожила близько п’ятнадцяти років зі своїм чоловіком і тільки недавно моя тітка повідомила мені, що моя мати занедужала. Вона
вже стара, тому все дається їй важко, так само як і самостійний догляд за собою, вона навіть сама собі раду дати не може.
І якщо спочатку я відреагувала спокійно на цю звістку, злегка розсердившись, то через тиждень у мене заговорила моя совість. Я не
знаю чому, адже у мене немає жодної об’єктивної причини допомагати своїй рідній мамі, здавалося б, найближчій і найріднішій людині
в світі, та й вона ніколи мене про це й не просила, якщо чесно говорити.
Якось так склалося життя, що ми з нею абсолютно чужі люди, які ніяк один з одним не пов’язані. Однак моя совість підказує мені, що
потрібно їй допомогти, якби там не було, адже вона моя мати, вона мене привела у цей світ. І це незважаючи на те непросте життя, що
я пережила з нею за весь цей час.
Поки що я просиділа з нею тільки тиждень і це був найдивніший час з нею за все моє життя. Ми з нею багато спілкувалисям відверто,
іноді сміялися і ніколи не згадували минуле своє життя, хоча воно було дуже непростим і ми обидві це добре знаємо.
А якщо і згадували, то тільки хороше, що було в ньому. Мабуть, ми обоє розуміли, що такий негатив зараз ні до чого. І, буду гранично
чесна, це час, поки я за нею доглядала, було найкращим проведеним з нею за все моє життя.
Я ніколи не була близька зі своєю рідною матір’ю, якось так склалося у нас, не як в людей, але тільки зараз почала розуміти наскільки
це важливо. Проте я розумію, що мій час минув і у нас вже ніколи не буде тих відносин, що могли б бути колись ще в дитинстві. Це
дивне відчуття, ніби в тебе є хтось рідний, кому можна довірити. І з чоловіком це відчувається все-таки інакше, адже він не рідна для
тебе людина, хоча дуже добра.
Так чи інакше, я розумію, що у нас ніколи не буде таких хороших відносин. Швидше за все це швидкоплинне почуття, яке незабаром
мине. Адже в глибині душі я розумію, що не зможу її пробачити за те, що у мене було таке нещасливе дитинство.
Зараз вона зі мною дорбра, бо я доглядаю її, але чи любить мене моя рідна мати? Я дуже сумніваюся!
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
