Я сказала чоловікові, що не дам його батькам бачитися з нашою дитиною.
Ми з чоловіком точно знаємо, що у його батьків є гроші. Вони прекрасно знають, що ми так довго мріяли про своє житло, і не хочуть нам допомогти. Я не розумію, як можна бути такими скупими?
Я вийшла заміж за сина заможних батьків. Але не це стало вирішальним фактором, звичайно. Я любила цього чоловіка і тому вирішила зв’язати з ним своє життя.
Ми не стали жити разом з його батьками, захотіли самостійності. З самого початку ми поставили собі за мету купити власне житло, тому відкладали зайву копійку. Я працювала, чоловік теж. Його батьки прекрасно бачили, що ми кілька років відмовляли собі у відпочинку і великих покупках.
Але як ми не старалися, назбирати навіть на перший внесок по іпотеці нам не вдавалося, бо зарплати в обох не великі. Ми навіть народження дітей відкладали, тому що не було своєї квартири.
Одного разу ми поїхали до батьків мого чоловіка. Вони черговий раз запитали, коли ми подаруємо їм онука чи онучку. Я сказала, що як тільки зможемо придбати своє житло. Але нам не вистачає грошей на початковий внесок. Здається, мій натяк був зрозумілий кожному, але не свекрам. Мама чоловіка лише співчутливо похитала головою.
Через місяць я дізналася, стану мамою.І я вирішила вже прямо попросити у батьків чоловіка грошей. Ми з чоловіком обрадували їх новиною, що вони скоро стануть бабусею і дідусем. Їх радості не було меж і я, осмілівши, запитала, чи не могли б вони допомогти нам з першим внеском по іпотеці.
Тут моя свекруха змінилася в обличчі і з видом невинного янголятка запитала, звідки ж у них такі гроші? А я точно знаю, що є.
Батько мого чоловіка проговорився чоловікові, що хоче змінити одну іномарку на іншу, і розповів, що відкладає на новенький джип. Я не стала сваритися і нервувати, мені ж не можна, але мене до глибини душі це образило. І тоді я сказала чоловікові, що не дам його батькам бачитися з нашою дитиною.
Ну як так можна? Виходить машина важливіше благополуччя власного сина і внука або внучки? Я не хочу, щоб у моєї дитини були такі родичі.
Дев’ять місяців пролетіли швидко. Я до останнього сподівалася, що батьки чоловіка передумають, і ми все ж привеземо малюка вже в свою квартиру.
Але, швидше за все, цього не судилося, принаймні, протягом наступних півроку. Думаю, ми зможемо назбирати самі і взяти квартиру в іпотеку. А ось моє бажання не дозволити спілкуватися родичам з моєю дитиною тільки міцнішає з кожним днем.
Нам такі бабуся і дідусь не потрібні. Тільки не кажіть, що потрібно їх зрозуміти і пробачити. Не можу я зрозуміти, як машина може бути важливіша
допомоги рідному синові?
