«На що ти розраховуєш, те і знайдеш» ©

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Авторизація

Авторизуйтеся

Я варила борщі, пекла котлети, підтримувала в домі ідеальну чистоту, але це не врятувало мене від розлучення. Коли свекри зрозуміли, що мої батьки не збираються нам допомагати, вирішили, що така невіс

Я варила борщі, пекла котлети, підтримувала в домі ідеальну чистоту, але це не врятувало мене від розлучення. Коли свекри зрозуміли, що мої батьки не збираються нам допомагати, вирішили, що така невістка їм не підходить. Зараз мені 45 років і я розлучена вже 18 років. Свекруха таки домоглася свого і тепер про це шкодує

Ми з колишнім чоловіком в розлученні 18 років. Сина я виховала одна. Головна причина
розлучення полягала в тому, що я не сподобалася батькам чоловіка. Свекри мої мене не
прийняли, думали, що я з сім’ї з грошима і мої родичі будуть допомагати, а коли зрозуміли,
що все не так, відразу мене відкинули.
Чоловіка свого я дуже любила, абсолютно на всі капризи свекрухи я реагувала болісно,
вона, як могла, намагалася нас розлучити. Підстроювали різні підступи вони, ну не підійшла я їм ніяк.

Я намагалася бути ідеальною дружиною, але ні мої борщі, ні котлети, ні чистота в домі, ні
доглянутий їх син, ні навіть народження їх онука не зупинило від того, щоб нас з сином
вигнати з їхнього життя і їхнього дому.
І ось я зовсім юна з маленькою дитиною мати-одиначка залишилася одна без будь-якої
допомоги на існування. Пішла в квартиру мами, а вона зайнята була завжди тільки собою.
Після розлучення мене попросили більше ніколи їх сім’ю не турбувати, не дзвонити, ні про
що не просити, і онука вони бачити не захотіли.
Я просила, благала й плакала, що наше розлучення з їхнім сином це одне – не люблять вони
мене, не хочуть вони бачити мене, так син нехай знає, що у нього є бабуся і дідусь. До речі,
я без батька виросла і тому для мене це тема дуже делікатна.
Колишній чоловік дуже скоро знайшов мені заміну, одружився з молодою, красивою
дівчиною і з дуже знатної і забезпеченої сім’ї з вищого світу. Зрозуміло, що я – дівчина з
звичайної родини, без вищої освіти і без забезпеченої рідні навіть і в підметки їй не годилася.
Я думаю, що не треба розповідати, як важко одній жінці виховувати сина, але я впоралася.
Пролетіли роки як один день. Зараз мені 45 і синові 22 У нас все добре. Особисте життя я
так і не влаштувала, побита душа була дуже, з величезним потрясінням на все життя від
першої і справжньої любові.
Одного разу від спільних знайомих я почула, що моя колишня свекруха шкодувала через
роки після нашого розлучення і говорила: «Перша невістка була золото, шкодую, що
розвела їх». Був порив душі поїхати заради сина до них з подарунками, вони вже доволі
літні люди, свекру вже 80, і свекрусі під 80. Мені шкода щирі їх, і в глибині душі я їх давнимдавно пробачила.
І сина я ніколи не налаштовувала проти них, а лише говорила: «Синку, в житті буває порізному, не зважаючи ні на що, треба всіх прощати, всі люди різні, зі своєю долею, ну ось
вони такі». І пропонувала йому дати адресу, купити подарунки, і щоб він поїхав до дідуся з
бабусею, адже що для людей похилого віку важливо? Це ж щастя, напевно, побачити копію
їхнього сина, первістка? Зрозуміло, що у колишнього чоловіка ще є діти. Але син пішов в їх
породу, таке ж товстошкірий, каже: «Не хочу, я їм не потрібен і вони чужі мені».
А я з кожним днем думаю, адже роки так летять, ніхто не йде назустріч один до одному,
батько нічого не хоче робити, йому 50 років. Бабуся з дідусем теж не приїжджають і не
шукають з нами зустрічі майже 20 років. Що робити? Совість тільки мені одній не дає
спокою. Чи краще змиритися і заспокоїтися?
Фото ілюстративне – Cecilebricole.

Джерело

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі