Я вийшла заміж вдруге. Микола - добрий чоловік. Я його ціную і поважаю, але останнім часом все частіше думаю про те, щоб розлучитися з ним, адже точно знаю, що пошкодую про цей шлюб на старості років
Я зараз заміжня вдруге.
З Миколою я познайомилася у непростий період у своєму житті. Я тоді була після розлучення сама не своя, бо перший чоловік пішов
від мене, він залишив мене з малою дитиною.
Я залишилася з дитям, Іванкові тоді було 3 роки, а в мене ні освіти хорошої, ні роботи, ні житла свого. Мене тоді впустила пожити до
себе сусідка, старенька бабуся. Я за нею доглядала, а вона не брала плату за проживання. Але легше мені від того не було, адже коли
я віддала Іванка в садочок, то могла влаштуватися лише прибиральницею в сусідній супермаркет, на невеличку зарплату, адже мене
з малою дитиною на роботу, особливо, ніхто брати не хотів.
Микола тоді працював там охоронцем, так ми і познайомилися. Він здався мені доброю та порядною людиною, мав свою квартиру, в
43 роки жодного разу одружений не був: ні сім’ї, ні дітей.
Ми зустрічалися місяць, а потім він запропонував мені одружитися і жити разом в його квартирі. Сказати, що я кохала цю людину я не
можу, але розуміла, що з малою дитиною мені одній буде не просто, адже діти бабусі в будь-який день можуть попросити мене
залишити квартиру, та й робота у мене така не надійна, сьогодні є, а завтра – може не бути.
Я вийшла заміж за Миколу і ми стали жити разом в його квартирі.
Якщо хтось мене засудить, то просто ніколи не був на моєму місці, не знає, як важко бути одній, як втомлюєшся постійно хвилюватися,
що дитині завтра на кусок хліба не буде, не буде даху над головою.
З чоловіком ми живемо вже 5 років разом. Я бачу, що почуття Миколи минули, він не кохає мене, зате дуже любить мого сина,
ставиться до нього, як до рідного. Я всі ці роки дуже поважала свого чоловіка, була вдячна йому кожну хвилину свого життя, що він допоміг мені і синочкові моєму.
Але я відчуваю, що між нами немає душевного тепла, немає кохання. Не про таке сімейне життя я мріяла.
Останнім часом я все частіше думаю про розлучення, можливо, воно б полегшило життя і мені і Миколі і ми б знайшли ще своє щастя в
житті. А з іншої сторони шкода сина, адже вони з Миколою люблять одне одного і заради цього варто берегти мою сім’ю.
Та я боюся, що син виросте, піде в своє життя, а що залишиться нам з Миколою? Чи не пошкодую я про це потім, що з чоловіком не маємо ми щасливого шлюбу?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – pixabay.
