ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

З Ларисою ми були подругами ще зі школи. Вчилися в одному класі, потім разом у виші. Подруга моя була дуже вродлива. Можливо, тому рано вийшла заміж. Ігор, обранець Лариси, теж вчився з нами в одному університеті. 

Я ж вийшла заміж, коли у подруги уже підростала дочка. Але з чоловіком ми у шлюбі довго не прожили. Завів він собі кoхaнку, а зрaди я простити не змогла.

Подруга втішала мене у ці дні. При тому запевняла, що її Ігор ніколи б так не вчинив, що любить лише її і доньку. Але…

Усе почалося з Ларисиного дня народження. Уже розійшлися гості, я допомагала збирати зі столу посуд, перемити його. Надворі була північ.

– Хай Ігор проведе тебе, – запропонувала Лариса. – Хоч і недалеко, але все одно стрaшно.

Ми йшли весняною вулицею. Запах розквітлих вишень зачаровував п’янким ароматом. Раптом я спіткнулася. Ігор підхопив мене, допоміг підвестися. Я відчула його руки і мимоволі потягнулася до нього. Наші гyби зустрілися…

Після цього вечора я довго не заходила до Лариси. Але вона телефонувала, ображалася, чому я не з’являюся до них.

Врешті, я пішла до подруги. Ми сиділи на кухні, обговорювали всілякі жіночі проблеми. Зайшов Ігор. Лариса пригорнулася до чоловіка. Але його очі дивилися на мене!

Відтоді ми стали з Ігорем зустрічатися. Я була такою щасливою! Я просто пoмиpaла в його обіймах. Не уявляла, як досі жила без цього чоловіка. Наші побачення були короткими, прихованими від усіх. І ця таємничість, напевно, розпалювала у мені ще більшу приcтрaсть.

Так тривало більше року. А потім, як на зло, майже кожного вечора, до мене почала забігати Лариса. Жалілася, плакала, що Ігор її змінився, став якийсь не такий, як раніше. Напевне, у нього з’явилася інша жінка. Лариса просила у мене поради: що їй робити?

Я мала втішати подругу, давати їй різні мудрі поради, як налагодити стосунки з чоловіком. Було смішно. Бо, якщо чесно, я зовсім не жаліла Ларису. Я кохала Ігоря і цим виправдовувала все.

І не плачі подруги змycили мене розірвати з ним стосунки. Якось я повернулася з роботи дуже втомлена. А невдовзі зайшов Ігор. Теж якийсь втомлений, роздратований. Кинув куртку на стілець, сам поспішив зручніше вмоститися на дивані. Втупив очі в планшет. Я сподівалася, що він пригорне мене, скаже щось гарне і ніжне. Але почула незадоволене буркотіння.

– Хочу їсти, – пробуркотів. – Не встиг заїхати додому.

Я дивилася на нього і не вірила собі. Хоч би щось ворухнулося у моїй душі. Я міряла постать Ігоря і не могла зрозуміти: що я у ньому знайшла?

Далі почалося ще сумніше. Ігор почав пред’являти мені якісь права, ревнувати мене. То на вечерю він хотів не те, то сорочку я йому вчасно не попрасувала. Хоча не розумію, чому я взагалі мала це робити?

Зараз Ігор знову повністю повернувся до сім’ї. Лариса щаслива. Коли зустрічаємося, завжди щебече, який у неї хороший чоловік. А те, що між ними було непорозуміння, пояснює стрeсами, які Ігорю довелося пережити на роботі.

Я мовчу. Врешті, що мені до того? Просто хочу сказати читачам  те, що винесла з власного досвіду. Перш, ніж закохуватися у чужого чоловіка, добре подумайте, чи варто робити це. Повірте, він такий, як усі. Романтика мине дуже швидко і залишаться сірі будні.

Джерело