Я залишила маму саму в селі, вона ще й ногу зламала. І я не погана донька - то ви ще мого братика не бачили просто. От тепер хай Ростик з нею няньчиться, а я більше не можу!
Однак, коли бабусі не стало, то мама сама почала газдувати в хаті. А будинок великий - 2 поверхи, 5 кімнат. Ще й город на пару соток. Самі розумієте, що їй важко одній біля господарки поратися.
Тому я та брат Ростик по черзі приїздили в село. Окрім того, навпіл ділили комуналку для мами та купували інколи продукти. Ми з чоловіком допомогли купити садові меблі, привезли нову бруківку, аби гарно двір нею заставити. А брат з жінкою Машкою трохи "філоноли". Все, що вони привезли за останній рік - саджанці кущів та килимок.
Мене це трохи так обурювало. Бо мама ж віддала свою квартиру у Тернополі братові, аби він там жив, Машка якраз була вагітна. З міста до села їздить прямий автобус ледь не щогодини. А Ростик вже місяць до мами не навідувався. Хіба просив її передати автобусом продукти з села, бо мама має 2 кіз, гусей, корівку та курей.
І тиждень тому мама несла пакет на зупинку, але зашпорталася та впала. Добре, що сусіди допомогли їй піднятися та викликали швидку. Як результату - зламала ногу. А брат знаєте, що зробив? Псіхував у слухавку, бо, бачте, годину простояв на зупинці, а мама його навіть не попередила!
Ми з чоловіком взяли на тиждень відпустки на роботі та поїхали в село. Адже ще чучуть і скоро Великдень. То ж треба в хаті поприбирати, город до ладу привести. Мама з дітьми сидить, а ми удвох бігаємо туди-сюди.
Тоді я вирішила братові подзвонити. Ну хай він хоча б на вихідні приїде в село:
- Підійми свою п'яту точку та допоможи. То ж скоро Великдень, ми тут з чоловіком ледь ради даємо!
- Та в мене справ багато.
- Невже так важко хоча б на 2 дні приїхати? Від села до міста 20 хвилин їхати, шановний!
- Ну краще ви з мамою до Великодня побудьте. Бо у вас машина, а ми на автобусі не будемо товктися.
З міста до села їхати дай Боже 30 хвилин, а брат таке вже вигадує! Я так розлютилася, що сказала все, що думаю. І навіть не соромилася матюкатися при дітях.
Брат потім мамі на мене пожалівся. А вона взялася його захищати:
- Ну доню, що ж ти так на Ростика накричала?
- А що ще робити? Мамо, до села 30 хвилин їхати, невже йому так важко?
- Доцю, в нього вже своя родина. А ти старша, повинна розуміти.
- Що розуміти? Що мій брат ледар? І не може тобі навіть на городі допомогти? Ти йому віддала квартиру просто так. А я тут з чоловіком що, наймити?
Ще й з мамою посварилася, взяла сумки, зібрала дітей та поїхали з чоловіком додому. Думаю на свято поїхати до свекрухи у село.
Мені ні каплі не соромно, що мама зараз сама з гіпсом в селі сидить. Навіть її номер спеціально заблокувала. Хай от тепер Ростик за мамою доглядає, а з мене годі. Награлася у няньки-прибиральниці, хочу відпочити!
