Я заробляю 24 тис. грн, а це у два рази більше від мого чоловіка, він мене завжди ревнував, і у мене з’явилася нав’язлива думка зробити його підозри реальністю, так мене дістало все і я зрадила, знайш
Зараз полетять тонни бруду на мене. Почну. Я з чоловіком 13 років разом (в шлюбі 4 роки). Є дочка 3 роки. З цих 13 років 10 я була вірна йому, зараз почала зраджувати. Запитайте чому? Через чоловіка.
З самого початку відносин він був жах ревнивий, дорікав, підозрював мене постійно, не пускав з подругами гуляти. Позбулася майже всіх подруг. Залишалася вірною.
Не гуляла, не дивилася ні на кого крім нього, навіть дихати в сторону не дозволяла собі. З роками він залишався так само ревнивий, недовірливий. У мене з’явилася нав’язлива думка зробити його підозри реальністю, на зло спеціально, так мене дістало.
Запитайте чому не кинула? Кидала, кілька разів. Повертав. За доброту серцевої, він тиснув на жалість, я прощала. Я купила будинок (для НАС), він ні копійки не допомагав мені збирати, відкладати. Повага до нього звалилася. Одружилися.
Батьки тиснули на нас, онуків хотіли. Народила дівчинку, скажу чесно не від великого бажання, а тому що вік підтискав, в 30 років. З появою дитини відносини погіршилися, і все накопичене сніжним комом виросло в стократ.
Згодом помітила, що мені противно з ним у ліжку, навіть його торкання викликали у мене блювотний рефлекс. Стала шукати коханця в інтернеті. Це було дуже просто. Дівчина я видна.
Знайомство, вино, і ось вже ліжко. Хлопець попався хороший, реально сильно подобався. Бачилися регулярно. Подумувала навіть піти до нього. Та й він неодноразово заводив про це розмову.
Але, мабуть, я занадто боягузлива для цього, чоловіка побоююсь. Отже, розмови залишилися розмовами. Він пішов. А я залишилася з чоловіком.
Знайшла іншого. Теж хороший хлопець. Бачимося регулярно. Він виявляє бажання будувати відносини зі мною, аби уникнути чоловіка деспота, і мені приємно про це помріяти. Але по факту це просто дозвілля!
Вийшла з декрету на роботу, відчула фінансову незалежність від чоловіка. Заробляю у 2 рази більше ніж він (знову ж таки повага моє до нього через це падає на дно). Як же стало легше дихати мені!
І тепер моє ставлення до нього настільки байдуже. Здається, я отримую задоволення отруюючи йому життя. В помсту за те, що 13 років я була “ганчіркою”, і залишаюся такою за фактом досі.
Розмови про розлучення він заводить перший (часто), але отримуючи у відповідь від мене щире бажання і згоду, тут же дає відкоша. Хвороблива у нього любов якась.
Він підозрює про зради, знає що я його не люблю. Нас пов’язує тільки дитина. Ну так хто я після цього – повія, якій хочеться погуляти, або жертва деспота чоловіка?