Як правильно готуватися до сповіді і сповідатися
Наші пращури щонеділі ходили до церкви на сповідь та до причастя. Певно, що й ми маємо в чому зізнаватися Богові і просити у Нього помилування. Бо лише праведники ніколи не заздрять, не спокушаються, не лінуються, не бажають зла ближньому і т. ін.
«Усі ми грішні, – заспокоює протоієрей Віталій Собко. – Адже гріхом вважається не тільки порушення 10 заповідей, а й заздрість, лінощі, хабарництво, здирництво, дармоїдство, приховування знайдених речей, обважування, затримування платні робітникові, витрачання грошей на зайві речі та інші. І лише щире покаяння здатне очистити нас».
У священика ми запитали, як правильно підготуватися до сповіді й посповідатися.
– Сповідь і причастя – серед найголовніших таїнств, через які людині таємно дається Божа благодать, – розповів о. Віталій. – А отже, ми не маємо ставитися до них поверхнево, механічно здійснюючи певний ритуал. Сповідь буде справжньою, якщо ви усвідомите власну гріховність перед Богом і людьми, пригадаєте скоєні гріхи та щиро за них шкодуватимете, будете невідворотно налаштовані на те, щоби виправитися. Перед тим як йти до церкви, примиріться з усіма й дотримуйтеся посту та молитовних правил.
– Іноді дуже не просто розповісти про щось сокровенне, надто якщо це розкриває нас із негативного боку. Чи може людина бути певна, що священик збереже довірену йому таємницю?
– Люди справді часто за це хвилюються, але треба пам’ятати, що є таке поняття, як таємниця сповіді, яке передбачає, що священик за жодних обставин не має права ні колегам, ні близьким, ні комусь іншому розповідати про те, що він дізнався від людини. Це великий гріх для нього. Якщо він таке зробив, є дуже суворі санкції – аж до заборони священнослужіння і позбавлення сану.
– А якщо під час сповіді розкриється важкий злочин?
– Коли людина покаялася, сказала про це священикові, то він накладає певну покуту і дає настанови, щоб вона виправилася.
– Які саме?
– Нині найбільш поширена – молитви. Залежно від скоєних гріхів призначається читання певних молитов. Але це може бути і милостиня, зобов’язання поїхати на прощу, якась конкретна дія, певна заборона, наприклад, упродовж визначеного періоду не можна приступати до причастя.
– Як встигнути розповісти про все священикові, коли за спиною ще стільки охочих сповідатися? Іноді можна розгубитися, не все сказати або не те сказати, що хотів. Чи може людина домовитися про окрему зустріч зі священиком?
– Щоб не забути гріхів, треба частіше ходити на сповідь. Так традиційно склалося, що цей церковний обряд вершиться під час Божественної літургії, але поспілкуватися зі священиком можна і в іншу пору. Нормальне явище, коли багато людей іде сповідатися у Великий піст. Бо в цей період особливо треба звернути увагу на власне духовне життя, стосунки з Богом, на те, що ми чинимо. У такому разі однаково треба розповісти про власні гріхи й не варто робити це поспіхом.
Не треба ображатися, якщо, на вашу думку, священик приділив вам недостатньо уваги чи не дав особливих настанов. Бог знає щирість покаяння й усі ваші гріхи. Навіть якщо стається так, що людина щось забула сказати, Господь однаково простить. Нехай вас не турбує і надто молодий вік священика чи особиста антипатія до нього. Бо сповідь – Богові, а не священику. Кожна людина має вади, за них вона сама відповідає перед Богом. А найліпше мати свого священика, свою парафію і бути постійним у цьому.
– Як відбувається сповідь?
– У храмі є визначене для цього місце. Потрібно стати в чергу, дотримуватися тиші, не штовхатися і не нарікати на те, що все йде повільно. Не варто підходити надто близько до священика й людини, яка тієї миті сповідається. Ліпше у цей час молитися.
Коли прийшла ваша черга, перехрестіться і схиліть голову над аналоєм (високий, з похилим верхом столик), священик вам покриє голову єпітрахиллю й нахилиться до вас. Спочатку треба повідомити, коли ви востаннє сповідалися, а далі оповідайте про свої гріхи. По завершенні сповіді треба сказати: «Каюся у своїх гріхах».
Часто люди припускаються тих самих помилок: починають виправдовуватися, а цього не варто робити, розповідають про гріхи інших людей або хвалять себе. Буває, кажуть: «Я того не робив і того не робив…» То добре, що не робив, але навіщо про це казати? Треба про гріхи розповідати. Зауважте й те, що сповідь – це не бесіда зі священиком. Треба бути лаконічним.
– Після сповіді можна йти до причастя?
– Не завжди. Якщо людина до цього готова. До причастя не можна нічого пити, їсти, курити. Після сповіді треба стати в чергу перед солеєю (частина вівтарного підвищення перед іконостасом). Коли священик виходить із вівтаря з чашею, він промовляє молитву «Вірую, Господи, і визнаю». Після цього потрібно підійти до нього, склавши руки на грудях навхрест (права рука має бути зверху), і, не хрестячись, назвати своє повне хресне ім’я – не Петя, Вова, а Петро, Володимир і т. ін., широко відкрити вуста й, отримавши святощі, поцілувати низ чаші та відійти до запивки.
– З якого віку дітям треба ходити до сповіді?
– Одразу після хрещення їм можна причащатися, а сповідатися – лише після семи років.
– Чи є люди, яких не сповідаєте?
– Коли дотримано згадані умови, людина завжди має можливість сповідатися. Якщо ж вона назвала гріхи, але не розкаюється, не має наміру їх виправити, або поснідала перед службою, тоді нічого не вийде.
