ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

У 2006 році волинянин Микола Сахнюк купив у селі Забороль, Луцького району, купив земельну ділянку у бухгалтерки Заборольської сільради.

На його запитання з приводу того, коли ж сюди дійде цивілізація (електрику насамперед мав на увазі), вона сказала: мовляв, не переймайтеся — ​у сільраді є план, згідно з яким тут має бути не те що лінія електропередач, а й дитячий садок, магазин. Одне слово, поки будуватиметеся, то тут з'явиться вся інфраструктура. Про це пише "Волинь".

І ось 12 літ минуло з того часу. Чоловік хату звів, уже третю зиму живе з п'ятьма дітьми (троє з них — ​неповнолітні) у новобудові. А як вирішив питання зі світлом, то можна по вітряку здогадатися. Докладніше сам чоловік розповідає:

Як підказали енергетики, люди створили кооператив, виготовили за свій кошт проектно–кошторисну документацію електрифікації вулиці. А коли представили цей документ у "Волиньобленерго", то там їм нарахували до оплати 2 мільйони 814 тисяч гривень.

— Позичив гроші й купив вітряк за дві тисячі доларів. Ще придбав сонячні панелі — ​їх у мене поки що чотири (кожна коштує 220 доларів). Коли є сонце — ​користуємося цією системою. А на випадок, як захмариться, струм зберігається в акумуляторах. Їх теж у мене чотири. Оскільки вони не розраховані на мою систему, то їх вистачає максимум на два роки. Уже не один замінив. А це щоразу по сто доларів треба відірвати від сімейного бюджету. Я вже і пошкодував, що тут побудувався, бо поки що таке електропостачання багато коштів забирає. І невідомо, коли ситуація поміняється на краще.

Микола Сахнюк, до речі, родом із села Новосілки Маневицького району. Він розповів при нагоді, що зі своєю дружиною–росіянкою Ольгою познайомився у Москві, коли були там на заробітках.

— Свого часу, — ​каже чоловік, — ​вирішив, що треба повертатися в Україну. Повірив, що наша держава розвиватиметься, захотів, щоб моя сім'я жила тут. Дев'ять років винаймав квартиру в Луцьку, а там нарешті і свій дім звів. І все було б добре, якби не проблема зі світлом.

Третю зиму живе на неелектрифікованій вулиці і сім'я Галини Федчик. Виручає, як сказала, сусід із "цивілізованої" вулиці — ​дозволив брати струм подовжувачем. Але ж це, аби лампочка горіла, а увімкнути якийсь електроприлад неможливо — ​не вистачає напруги.

Ще один чоловік, присутній на зустрічі, — "афганець", як представився, Леонід Тучкевич. Не викінчує своєї хати через те, що нема електрики. Хоч житло дуже потрібне, бо ж тулиться його сім'я в Луцьку в тимчасовому будиночку, "син, який уже одружився, винаймає квартиру, у новій оселі всім би місця вистачило". Так само придбав ділянку під забудову й Іван Дрозд: на шостому десятку літ із дорослими дітьми він живе, як розповідав, у гуртожитку в обласному центрі. Зробив проектну документацію і чекає, коли проблема зі струмом вирішиться. Не всі ж такі відчайдухи, як Микола Сахнюк, кот­рий, як було вже сказано, дає собі раду і на неелектрифікованій вулиці.

На наше прохання до людей на вулицю Молодіжну приїхав і голова Заборольської об'єднаної територіальної громади Валерій Боярський. Бо ж як без господаря села говорити про таку болючу проблему?! Тим більше, що зустрічі з владою і мешканці нового масиву, і його забудовники чекали, щоб запитання поставити і пораду якусь втішну почути.

Справа в тому, що, як підказали енергетики, люди створили кооператив, виготовили за свій кошт проектно–кошторисну документацію електрифікації вулиці. А коли представили цей документ у "Волиньобленерго", то там їм нарахували до оплати 2 мільйони 814 тисяч гривень. Розмова була коротка: дасте гроші — ​поставимо трансформатор і лінію електропередач проведемо. Ясно, що ця сума для тих, хто живе на вулиці Молодіжній чи тільки–но побудувався, — ​непідйомна. По суті, склалося зачароване коло: забудовників мало (хоч тут усього 78 земельних ділянок), бо нема світла ("не включиш навіть бетономішалку"), а не електрифікують вулицю, бо жменька людей не може за це заплатити.

Ті ж енергетики, як довелося почути, підказують людям, що в таких ситуаціях на перших порах зазвичай допомагає місцева влада. Ось і безпосереднє запитання до голови Заборольської об'єднаної територіальної громади. На жаль, відповідь невтішна:

— На цій вулиці зараз заселено п'ять хат, а на освітлення треба майже три мільйони, а це — ​третина розвиткового річного бюджету всієї громади. Якщо ми для такої кількості будинків викинемо ці кошти, то всі села, а їх у нас 14, житимуть чотири місяці без бюджету. До того ж у Заборолі не один новий житловий масив, а отже, і не один кооператив. Зрозуміло, що громада їхні потреби не може потягнути.

Люди хочуть почути від сільського голови якусь пораду, знайти в його особі підтримку.

І тут зустрічні пропозиції.

— Можна ж це робити поетапно, — каже Василь Розсадчук, який уже побудувався, але з новосіллям не поспішає у зв'язку з відсутністю струму. — ​Одного року кабель прокласти, другого — ​трансформатор поставити, а стовпи люди вже й самі вкопають. І якби при цьому треба було викласти свої, наприклад, дві тисячі доларів, то такі гроші кожен знайшов би (позичив би у кума, брата, кредит узяв би…). Але ж не три мільйони гривень…

А ще і Василь Розсадчук, і Микола Сахнюк, й інші присутні на зустрічі говорили про те, що не мають претензій до сільського голови, — ​просто хочуть почути від нього пораду, знайти в його особі підтримку. Тим більше, що сам Валерій Боярський був у такій же ситуації ("десять років жив на одному з нових масивів у цьому ж селі — ​від сусіда подовжувачем брав світло"). І Валерій Федорович нібито й розуміє людей, але…

— Звернення до енергетиків із проханням посприяти в електрифікації вулиці, — ​каже він, — ​я направлю. Оце і все, що можу зробити. Втім, хіба я раз мав розмову зі спеціалістами "Волиньобленерго"? Зводилася вона до одного: створювати кооператив, збирати гроші й тоді будуть вести світло.

Як бачимо, поки що на створенні кооперативу забудовників вулиці Молодіжної усе й застопорилося. Люди ставлять резонне запитання: "Для чого надавали ділянки під забудову, якщо потім залишили усіх напризволяще?" І в ситуації, яка склалася, вже наївно звучали репліки з приводу того, що, за правилами, кожен новий житловий масив повинен мати технічне забезпечення. Йдеться про всі комунікації, починаючи з освітлення, інфраструктуру. Усе це, якщо й було передбачено, то лише на гарній картинці, яка ні до чого не зобов'язує. Хоч сам Валерій Боярський вважає, що в ідеалі мало б бути так: енергетики провели світло, а люди платять за надану послугу. А ще він нагадав, що проблема в електрифікації нових житлових масивів — ​не заборольська (не окремо Волині чи Рівненщини), а всеукраїнська.