Як сьогодні пам’ятаю слова свекрухи: “Не встигаєш, коли стаєш о шостій, ставай о п’ятій”.
У мене було важке життя зі свекрухою. Нікому такого не побажаю. Але минув час і я ловлю себе на думці, що час від часу просто копіюю її, адже я сама вже свекруха.
З чоловіком ми прожили разом 10 років.
Я працювала на двох роботах: в шкільній столові, де вчилися дітки, і на норковій фермі, яка знаходилася в сусідньому селі. Чоловік хороший, “рукастий”, але через свою доброту допомагав всім, гроші за це не брав, бо як в односельчан брати, а вони віддячували його “міцненькою”. Так він по трохи і втягнувся в цю справу.
Свекруха завжди робила винною мене, що не догледіла, недолюбила… Хоча я старалася бути ідеальною дружиною.
Сама Ольга Петрівна працювала вчителем трудового навчання, і якось так було, що завжди вона в центрі уваги. Багато подруг, завжди якесь знаходилось свято
Я розуміла, що у мене сім’я, чоловік, двоє діток, хлопчик старший, і донечка. Я після роботи готувала їсти, прибирала, прала, машинок в той час не було. Свекруха почала тим користуватись. Одного дня приходжу, а всього того, що я наварила вже немає. Ольга Петрівна запросила додому подруг і вони все поїли.
В цій хаті я не мала права голосу. Як сьогодні пам’ятаю слова свекрухи: “Не встигаєш, коли стаєш о шостій, ставай о п’ятій”. Вона вважала, раз впустила мене до свого дому, то я тепер її рабиня.
В домі було три кімнати, але одна завжди була закрита на ключ, і коли я прибирала, то в цю кімнату я мала право заходити лише у супроводі свекрухи. Поки я поралася, вона стояла, як жандарм…
На таке життя мене вистачило недовго. Одного дня я замовила грузову машину, запакувала все своє добро, дітей, і поїхала до своєї мами.
Заміж я так і не вийшла. Сьогодні я й сама свекруха, і часто ловлю себе на думці, що я погана свекруха, бо люблю кидатись крилатими висловами Ольги Петрівни. Дочка з невісткою не раз казали мені, що я хочу, щоб вони пройшли таке життя, як я, щоб потім цінували мене.
Я цього не хочу. Мені не важко прокинутись рано, зварити їсти і погукати до столу дітей, але я, як і кожна жінка, хочу від дітей ласки і доброго слова, але цього нема. І коли я їм ставлю в приклад своє важке життя, вони нервують і кажуть, що я також не цукор…
Важко таке слухати, якщо приділила все своє життя дітям, але мовчу, головне, щоб були всі здорові!
