Як тільки Дмитро дізнався, що я чекаю дитину, відразу кудись поїхав, сказав, що в нього свої плати на життя. Я навіть не знала, що мені робити. Коли тато з мамою приїхали до мене, то я навіть не мала
З Дмитром ми познайомилися коли я вже тільки закінчувала навчання в інституті. Зустрічалися ми з ним 5 місяців, планували скоро
одружитись і створити хорошу сім’ю.
Згодом я дізналася, що чекаю дитину. Я відразу повідомила Дмитрові цю гарну та радісну новину. Але він зовсім не зрадів моїм
словам, а скоріше навпаки. Дізнавшись про дитя, Дмитро просто відразу ж покинув мене, аргументувавши це все тим, що дитина йому
не потрібна зараз, а наші відносини вже вичерпалися повністю.
Загалом, Дмитро, майже відразу, змінив свій номер телефону на інший, виїхав кудись і більше я про нього не чула і не знала нічого.
А переді мною стояло питання що робити і як далі жити одній та, як впоратися ще й з дитятком, адже на одні руки це все не просто
зробити. На той момент я вже отримала диплом і працювала, заробляла непогано, свого житла у мене не було, жила одна на
орендованій квартирі.
Вирішальну роль в той непростий період мого життя зіграли мої батьки, вони переконали мене залишити дитину і пообіцяли, що в
усьому допомагати мені в подальшому.
Поки я чекала дитину, то особливих почуттів до неї не відчувала, мене більше турбувало розставання з Дмитром, якого я все ще щиро
кохала, і думки у мене були лише про нього, не переставала надіятися на те, що він повернеться до мене.
Але поява малюка все повністю змінила в моєму житті. Я глянула на життя інакше, зовсім іншими почуттями, яких ніколи раніше у мене
не було. Тепер, для мене, це була найрідніша людинка в світі. Я назвала свого синочка маленького Остапом.
Звичайно, було важко перші два роки, поки дитина не пішла в садочок. Добре, що допомагали батьки, за що їм окрема подяка, без них я
сама б не впоралася, а, дякуючи їм, я насолоджувалася своїм материнством.
Працювала я на дому, через інтернет, ще й підробляла нянею. Коли було з ким залишити дитину, йшла в нічну зміну на роботу
продавцем. Але, гроші я заробляла стабільно, я розуміла, що тепер відповідальна ще й за свою дитину, адже не хотіла повністтю
звалювати всі турботи на плечі батьків. На той момент повністю забезпечувала нашу маленьку сім’ю.
З орендою квартири допомогли батьки, орендувала я невелику однокімнатну квартирку, нам з сином вистачало.
Як тільки дитина пішла в садочок, стало мені вже тоді набагато легше. Змогла я відразу повернутися на колишнє місце роботи і життя
завирувало новим ключем.
Його тата я так більше і не бачила жодного разу за весь цей час, та й почуття до нього у мене вже минули, та й знати не хочу тепер його
зовсім. Образа до нього минула, залишилася лише байдужість. Та й пройшло вже багато років, я зустріла свою половинку, вийшла
заміж все ж, а мій чоловік прийняв сина, як свою власну рідну дитину.
Будь-яку ситуацію можна прийняти, пережити, поліпшити, вибратися з неї. У мене на той момент теж було важко з фінансами, але
вибралася, видерлась, не залишила своєї дитини. Відмовитися легко, а повернути свою дитину дуже важко. А відсутність чоловіка
поруч, не привід залишати своїх дітей, адже діти виростуть і життя обов’язково налагодиться, головне не опускати руки. Я дякую
батькам за підтримку, вони дуже допомогли мені.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – peredelka.
