Якось донька нам зателефонувала з чоловіком, просила передати якісь гроші, або подарунки, бо їм зараз важко, не завжди на продукти вистачає. А я їй відмовила, бо самі з батьком живемо за копійки.
Життя зараз якесь таке складне у всіх людей, тому особливо не хочеться зараз скаржитися
на все, і так всі все добре розуміють.
З чоловіком ми одружилися в 1987 році, мені тоді було 19 років, а чоловікові – 24. Тоді всі
перспективи в житті здавалися райдужними. Зараз ми з чоловіком Євгеном обоє вже
немолоді люди, колишні бізнесмени.
Нинішні роботодавці в нас не дуже потребують, а свій невеличкий бізнес нам довелося
закрити, через дорогу оренду: спочатку дали зелене світло малому бізнесу, а потім створили
такі недобрі умови. Ну, хто займався бізнесом і зіткнувся з великими труднощами, той мене
добре зрозуміє.
Після того як ми з чоловіком збанкрутували, ми стали відразу шукати роботу. У Євгена є
вища освіта, але так як за професією він працював колись в кінці 80-х, то на хорошу
інженерну посаду його вже не беруть, навичок та стажу немає. Будь ласка: охоронець в
маленькому магазині, двірник. Типу – кому потрібен працівник за 50 з довгим хвостиком? У
мене тільки середня освіта всього, працювала в 90-х в магазинах, потім весь час чоловікові
в бізнесі допомагала, тому на біржі праці мені пропонують роботу в сфері прибирання,
наприклад. Влаштовувалася в магазини, так тут усі працівники щотижня міняються і вічні
недостачі.
Так поки якось ми і справляємося по трохи: чоловік охоронець зі змінами, я працюю
нянечкою в дитячому садочку, пенсій поки немає, всюди платять копійки, навіть на
елементарні продукти грошей не завжди вистачає.
Є у нас дочка, але вона живе з зятем дуже далеко, та й двоє дітей у них. Їм самим би чимось
допомогти хотілося, подарунки або гроші вислати, але ми не можемо. Зараз взагалі ми в
непростому становищі: поки були закриті садочки, ми взагалі в солідні борги влізли. Їмо
одну пісну гречку або макарони, м’яса і риби майже не буває на столі, потроху роздаємо
борги. Здавалося б – виходу немає, але він є. Тільки ось як чоловікові пояснити, що цей
вихід – краще за всіх інших?
У нас двокімнатна квартира в місті, добре хоч своє житло є! А ще від моїх батьків дістався
мені в спадок будинок в селі. До недавнього часу там жила сестра моєї мами, але вона стала
вже зовсім слабкою і її дочка (моя двоюрідна сестра), забрала її до себе. Будиночок так собі,
посередній, не новий він зовсім: 3 невеличкі кімнати, але є двоконтурний котел, вода,
опалення, так що навіть піч топити не треба. Звичайно, будинок потребує ремонту, але з
часом все можна зробити, було б бажання. Тим більше, в основному потрібен тільки
косметичний ремонт – побілити і шпалери поклеїти, старе все вже, а так стіни утеплені,
вікна – склопакети, все добре. Живи собі та радій життю.
Пропоную чоловікові здати тут нашу квартиру і переїхати в цей будинок, в село. Заведемо
згодом господарство, город аж 12 соток, садити можна все, що завгодно. За оренду ми
будемо отримувати стільки ж, за скільки я працюю нянькою. А з нашого села прямий
автобус до міста, 40 хвилин чоловікові їхати до його змінної роботи, ну чому б і ні? На пів
години більше, ніж він сам зараз пішки ходить! Але чоловік уперся, і ні в яку, незадоволений
на мене: «Ти що – нерозумна людина? Яке село, ми все життя були міські. Які городи, кури і свині, ти ніколи не працювала на землі, і крім кота, у тебе тварин не було, тим більше
худобу, через якого вставати о 5 ранку треба. Краще продамо будинок.».
Ну ні! Це єдиний наш вихід, тільки поки цього чоловік не розуміє. Складнощів я не боюся:
коли у нас був бізнес, мені доводилося нарівні з вантажниками і коробки тягати і вставати вдосвіта.
Як же достукатися мені до чоловіка? Які слова підібрати? Підкажіть, дайте мені пораду!
Особливо цікава думка тих, хто знає, що таке сільське життя і міняв місто на село. Я так хочу
вашої підтримки і хочу прочитати всі позитивні коментарі чоловікові. А може бути, я десь помиляюся?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
