ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Дмитро мій, уявляєш, за квартиру тоді цілий рік не платив якраз, – поділилася знайома, 50-річна Олена. – А можливо, навть і більше,
вже важко згадати ті дні. Там борг вже накопичився дуже великий. А він мовчить і нічого мені не каже. Я б і не дізналася, але тут
холодець приготувала перед Новим роком, заготовки для салатів, ну і 31 грудня з ранку повезла йому. А у нього там на під’їзді
оголошення комунальники повісили, просять погасити борги і список боржників доклали. Вгадай, чия квартира – в рекордсменів?
Ганьба. Весь мій настрій зіпсувався відразу.
Дмитро – 27-річний син Олени та її чоловіка. На вигляд хлопець хоч куди – високий, стрункий, симпатичний.
Живе Дмитро окремо від батьків в квартирі, яку ті купили єдиному синові, “щоб у їх улюбленого сина був старт”.

Олена взагалі завжди жила під девізом – у нас тільки одна дитина, і ми дамо йому все найкоаще, що лише можемо, старатимемося
для всіх.
І у її Дмитра дійсно було все: хороша досить гімназія, повний набір репетиторів, які були лише потрібні, мовні курси, всі можливості.
На бюджет Дмитро не вступив – ну що робити, пішли на платне. Питання з армією теж якось батьки самі вирішили, зрозуміло, що не
просто так.
Інститут Дмитро теж закінчив абияк – тільки завдяки своїй мамі Олені, яка дуже хвилювалася, постійно тримала все під своїм
контролем, писала реферати, дуже стараючись, та регулярно допомагала синові в потрібному напрямку.
Варто було матері хоч на хвилину випустити навчання з під-контролю, у сина миттю утворювався “хвіст”, він встиг звикнути, що хтось
зробить за нього, відповідальності не відчував.
– Слухай, але він доросла людина у тебе вже давно, йому вже чимало років. Скільки ти його за руку водити збираєшся? Залиш вже
його, нехай живе, як сам хоче! – радили знайомі та рідні катерині.
– Ну як тут залиш рідного сина, – мало не плакала Олена. – Залишити сина і не допомагати – значить, його відрахують. А тоді він кине
навчання, ось і все. Скільки праці і грошей ми вклали туди.
– Значить, кине, то це вже його проблеми! Буде без освіти, і що тоді?
На таке Олена піти не могла. Диплом для сина вона-таки сама заслужила.
Після закінчення інституту Дмитро довго не міг нікуди влаштуватися. Минали дні, тижні, місяці. Олена влаштувала його в свою
компанію в адміністративно-господарський відділ.
Робота там дуже легка, нічого майже не потрібно робити особливо важкого – подай, принеси, постій там – але і тут син працює абияк:
спізнюється щодня, плутається, підводить людей.
Тримають на роботі його тільки завдяки Олені, яку в компанії люблять і поважають, бо вона є цінним фахівцем. Іншого давно б уже
вигнали.
Окрема проблема Олени – кредити. Зарплати помічника менеджера синові не вистачає зовсім, тому він постійно лізе в борги, як не
крути, які потім виплачують батьки.
А тепер ось ще один сюрприз нещодавно з’явився – борг по комуналці, в три рази перевищує місячну зарплату її сина. Це ж треба було
стільки накопичити тих боргів.
– Хотіли з чоловіком на літо до родичів своїх в столицю поїхати на тиждень – яке тепер! – засмучується Олена. – Сидимо зараз з ним
вдома, економимо на всьому. Ну не на макаронах, звичайно, але нічого зайвого вже не купуємо. Доїдаємо новорічний холодець. Річна
премія чоловіка пішла на оплату тієї квартири.
– Знову ви розраховуєтесь з його боргами?
– А що ти пропонуєш в такому випадку? Не платити за квартиру, виходить, чи як? У сина таких грошей немає і не буде ніколи, щоб
розплатитися самому. Чекати судів? Так чого доброго і квартири можна позбутися ось так просто! Заплатимо, куди діватися мені з
чоловіком. Але в цей раз він мене роздратував вже не на жарт. Все, більше я так не хочу, скільки можна так себе поводити. Я йому
цього так не залишу. Сказала йому – ти нам всі свої борги відробиш. Ходитимеш і прибирати нашу квартиру! Вчора приходив Дмитро
до нас в перший раз. Пропилососив трохи, сантехніку вимив, підлогу. Буде ходити до нас два рази на тиждень тепер. Сміються з мене
люди. А що мені робити, що я роблю не так?
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – stroyimdom