ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Мій рідний батько залишив мене дуже давно. Тато, якого у мене не було все життя, якщо так можна сказати, несподівано взяв і
з’явився, коли життя у мене вже йшло своєю чергою, все склалося, як мало бути.
Ось так ось просто, як колись вирішив піти з нашої сім’ї, так само і повернувся в моє життя, несподівано зовсім для мене.
Батько, незрозуміло де, взяв мій номер телефону, і попросив мене зустрітися з ним. Хоча, назвати його батьком я не можу, оскільки ця
людина не доклала зусиль до мого виховання, все життя йому було байдуже до мене всі ці роки, адже зараз я вже не мала дитина.
Я навіть не пам’ятаю свого рідного батька, оскільки він кинув маму одну зі мною на руках.
На ноги мене поставила лише моя мама, зовсім одна. Скільки вона витратила сил на моє виховання, відмовляючи собі у всьому, щоб
мене забезпечити, щоб її син, не дивлячись ні на що, ні в чому не мав потреби. Якби не вона, її турбота, підтримка і віра в мене не знаю, ким би я виріс.
А зараз, коли я дорослий чоловік, самостійний і сам можу подбати про себе і памперси міняти не треба, мій рідний справжній батько
вирішив ось просто так про себе нагадати саме зараз, бо так йому просто захотілося.
Як тільки я став дорослим і успішним чоловіком, я його раптом відразу зацікавив. Тепер йому терміново знадобився син, нарешті він
згадав про свою рідну дитину.

Коли мій рідний батько якимось чином дізнався мій номер телефону і попросив про зустріч, я знав, що чекати щось хороше не варто
від нього зовсім. Але мені все життя хотілося, щоб у мене був батько. Щоб з ним теж можна було пограти в футбол і сходити на
риболовлю. Так що в глибині душі я сподівався на те, що він кається в усьому, що зробив в молодості, коли залишив мою маму з
дитиною. Начебто дорослий, а такий наївний.
А коли я його побачив його, то навіть зрадів, що він не жив з нами всі ці роки: дуже негарний зовнішній вигляд, весь брудний та
неохайний. Почав розмову про те, що мені й не так погано живеться, як він думав, що у нього життя склалося набагато гірше. Що пішов
від моєї мами тому, що був молодий, що не нагулявся, думав, що все найкраще в житті у нього лише попереду. А тепер він залишився
один. А так як завдяки йому я з’явився на цей білий світ, то я повинен про нього подбати хоч трохи, бо більше йому нікуди йти, жодної
рідної людини немає поруч.
Мій батько довго розповідав, що йому більше немає до кого йти, лише одна надія на мене.
Він навіть не попросив вибачення, а просто весь час лише виправдовувався. Батько навіть не думав спробувати надолужити згаяний
час. Ні, він навіть не запитав жодного разу, як нам з мамою жилося вдвох разом ці всі роки, коли його не було поруч з нами, а сам
просив фінансово його підтримувати, тому що я його єдиний рідний син. Що він самотній, старий і недужий зараз, йому важко самому.
Я, звісно, розумію, що, на жаль, це правда. Але хіба на мені є якесь зобов’язання перед своїм батьком? За що?
Я дбаю про свою маму, оскільки мама все моє життя дуже добре дбала про мене. А що зробив він? Гуляв десь все моє дитинство. Він
знати про моє існування не хотів, хоча прекрасно розумів, що в нього є дитина.
Я не відчуваю, що я йому винен щось, тільки через те, що він мій батько. Я не маю допомагати йому зараз, тільки тому, що він прийшов
до мене, як до свого єдиного сина і просить у мене допомоги. Як можна допомагати людині, до якої я нічого? Де був він, коли мені було
самотньо? За мене не було кому замовити добре слово в школі. Я всього в житті добивався сам, не скаржився ніколи ні на що, не хотів
лишній раз турбувати свою маму.
Але поведінка цієї людини зараз мене дуже дивує. Вперше я не знаю, як слід вчинити, як мені правильно поводити себе зараз. З одного
боку завдяки цьому чоловікові я з’явився на цей світ, з іншого ж – йому було все одно як ми живемо, всі ці роки через свою байдужість
він жодного разу не поцікавився ні мною, ні моєю мамою.
І, на зараз я не потрібен йому як син. Я потрібен як грошовий мішок, тому я зараз дорослий і самостійний чоловік. Причиною того, що
він залишив мою маму, були гулянки, зараз же я повинен давати йому гроші на їх продовження. Адже так і виходить в кінцевому
результаті. Батько говорить, що йому не вистачає на життя, але ж він все життя жив лише для себе, невже не міг відкласти гроші собі на
старість? На що він сподівався там собі?
Як вчинити, якщо рідний батько, так безвідповідально залишив мене в дитинстві, а тепер просить у мене матеріальну допомогу, хоче,
щоб я турбувався про нього, а тим паче не одноразово, а хоче, щоб я допомагав йому у всьому на постійній основі і згадав, що я його
син. У мене немає почуття якоїсь провини перед цією людиною, яка нічого не зробила для мене.
Я так і сказав йому, щоб він йшов і ніколи більше до мене не приходив, мені не хочеться бачити його. Сам сказав, а зараз сиджу і
думаю, а чи правильно я вчинив, чи по совісті? Якось на душі не добре. Можливо, не варто відвертатися від рідного батька.
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – pixabay.