Якось моя мама дивилася свій серіал, в кімнату зайшла незадоволена невістка, взяла у неї пульт, вимкнула телевізор і сказала, щоб мама йшла з онучкою гуляти. Я тоді подзвонила братові, сказала, що сов
Щиро кажучи, я сьогодні не знала, як почати вам писати свою непросту історію. Писала і все видаляла текст, мені все здавалося, що
люди мене не зрозуміють і будуть засуджувати, мовляв – як ти можеш залишати матір в таких нехороших умовах з недоброю
невісткою. Але що я можу вчинити: я живу в 600 км від рідного міста з чоловіком і сином в крихітній однокімнатній квартирі, самим тісно,
а мама живе з братом і його дружиною і дочкою у власному будинку з чотирма кімнатами. Але як вони живуть – це словами не передати.
Брат у мене старший і після того, як нас покинув батько, він взяв на себе роль господаря. Мама наша дуже спокійна людина: вона
всього боїться, зайвий раз промовчить, ніж щось заперечити. Може тато і пішов від нас, тому що знайшов собі цікавішу і яскравішу –
ось, напевно, що йому потрібно було. Мама і при розлученні промовчала: ну добре – треба так треба. Зате тато залишив нам цей
самий будинок, 12 км від міста. Великий сад, альтанка, все чудово, дуже гарне місце і досить таки хороший будинок.
Я постійно з братом сперечалася, особливо коли він повернувся з армії. Він повернувся якийсь такий серйозний, постійно командував
нами. І мама як завжди мовчала, не хотіла й слова лишнього йому сказати. Після школи я спеціально пішла навчатися в інститут
подалі від дому, щоб жити спокійніше і бути вільною людиною. Ось і знайшла в місті, в якому я зараз живу. Навчалася, приїжджала
влітку додому, брат постійно вів себе, як єдиний господар вдома, ми сперечалися з братом і їхала. Я йому весь час говорила, що не
заздрю його майбутній дружині – їй з ним буде не солодко жити.
І ось, коли я вже переходила на 3 курс, брат покликав мене на весілля. Мама моя посміхається, годить на кожному кроці своїй невістці,
а я відразу помітила: вона ще гірше, ніж брат мій має характер. Навіть брат перед нею стелиться. Поїхала я з весілля з важкою душею,
з почуттям якогось хвилювання за свою маму. Я їй постійно дзвонила по скайпу, але бачила її сумне обличчя крізь посмішку. Вона
розповідала, що вдома усім командує невістка, вона тільки може розпоряджатися – що робити в будинку, що куди садити. Причому
вона білоручка – сама нічого робити не хоче, тільки пальцем показує моїй мамі, що де та має робити, а брат з мамою їй і слова
лишнього не скажуть. Я дзвонила і сперечалася з братом, а він мені тільки говорить: «Поїхала за сотні кілометрів від дому? Маму
залишила на чужу жінку? Ну так тепер це не твоя справа!».
Я вийшла заміж, на весілля тільки маму запрошувала. Наша квартира належить моєму чоловікові, мама весь час себе ніяково
відчувала: кухня маленька, там навіть поспати їй нормально не вдавалося, доводилося всім тиждень жити в одній кімнаті: чоловік спав
на підлозі. Вона поспішила додому, мовляв – справи, але я ж бачила, що вона нам завдавати незручностей не хотіла. Та й невістка в
той час дочку народила – її чекали як няньку для малої дитини.
Через два роки і я сина народила, зараз йому 6 років. І ось за весь цей час я бачу, гак на очах так швидко старіє моя мама. Вона
намагається при мені не сумувати, хоча я часто бачу, що у неї вологі очі. А якось я почула по телефону, що невістка так
недоброзичливо з нашою мамою говорила.
Дружина мого брата докоряє мамі за порядок в будинку, що вона вже старенька і погано миє посуд, а та постійно перемиває після того,
докоряє, що мама погано гуляє з онучкою, годує її невчасно.
А мама зараз на пенсії і вважає, що всім вона зобов’язана тільки своєму синові: він добре заробляє, ну і невістка теж працює, правда всього пів дня.
Мама мені ніколи не скаржилася, а одного разу розповіла, що якось вона серіал дивилася. Зайшла незадоволена невістка, взяла у неї
пульт і вимкнула телевізор, сказала, щоб та йшла на вулицю гуляти з внучкою. Мама не дуже добре себе почувала, але встала і пішла.
Коли я братові кажу, то він мене винує. Каже, що я сама маму залишила, поїхала за сотні кілометрів, то тепер не маю права
командувати. А я не знаю, що мені робити. Маму до себе забрати не можу, у нас мало місця, а мама шкодує продати хату, каже, що
вона, як пам’ять для неї про батька. Підкажіть, люди добрі, як мені правильно вчинити, щоб усім було добре?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
