Якось свекри покликали мене з чоловіком в гості, вони якраз зробили ремонт. Чоловік походив по кімнаті і з захватом сказав, що дуже гарно. А я вирішила, що потрібно сказати правду і висказала їм все,
І знову зараз я зі своїм чоловіком не розмовляю вже стільки часу, і знову Руслан мені каже, що в усьому я лише сама винна! Але мені
вже набридло таке відношення, коли він просто відводить мене в сторону серед людей, і каже мені:
– Стеж хоч трішки за тим, що ти говориш, бо це ні в які ворота не лізе.
Я не розумію, що я роблю, чи говорю не так? Говорити правду не можна, за переконаннями мого чоловіка, висловлювати свою думку
також. А ще у мене, нібито, немає гарного почуття гумору, тому не можна жартувати – все не смішно і не розумно, щоб я не сказала на
людях! Що, мені постійно мовчати і нічого не говорити геть?
Щоб я не сказала, все не так і не на часі. Руслан вже не хоче брати мене з собою до друзів та знайомих, ходить в гості до них частенько
сам, і навіть до своєї рідні намагається поїхати без мене.
Одна ситуація трапилася відразу після весілля. Запросили ми гостей з приводу того, що заїхали в орендовану квартиру, ну щось типу
новосілля маленького святкували тоді, у нас були найближчі друзі та родина. Справа дійшла до того, що всі стали розповідати якісь
анекдоти, жартувати, сміятися. Ось і я під загальні веселощі згадала кілька смішних байок з інтернету і теж розповіла щось
смішненьке. Всі сміялися, а чоловік спохмурнів відразу. Потім мене відкликає в сторону і почав говорити:
– Та помовч ти хоч один раз! Анекдоти твої старі і не смішні, і розповідати ти їх не вмієш зовсім! Мені аж незручно через тебе.
Я кажу:
– Але ж всі люди щиро сміються, усім сподобалося, настрій піднявся. Хіба я щось сказала комусь недобре, чи образила когось? Ні ж.
Але він сказав, що всі сміються з моїх жартів, або для годиться, або наді мною – як це у мене не гарно виходить. Я засмутилася, і тоді
вийшла у нас справжня суперечка при гостях. Після цього жартувати я перестала зовсім.
Я якось ми вирішили піти в театр: я, чоловік і його друг зі своєю новою дівчиною. Після вистави ми поїхали додому до цього друга
поділитися своїми враженнями від побаченого та попити чаю разом у гарній компанії. Там, посеред вечора ця дівчина сказала, що їй
було нудно і дуже нецікаво в театрі, що актори грати не вміють, а ще ця постановка якась зовсім не цікава їй здалася відразу, ще й
нудна, вона пояснювала нам щосили, що дуже шкодує про свій втрачений час на цю виставу.
Загалом цій жінці не сподобалося дуже. Я почала з нею сперечатися і запитала, чи вона взагалі що-небудь в класиці розуміє? А які
книги вона читає? А яких письменників і художників знає, чи її улюблені твори? З’ясувалося, що вона в цьому дуже далека. Я їй
порадила або розвиватися, або не ходила в театри на подібні вистави, а відвідувати нічні клуби – де їй і місце, там простіше і думати не
потрібно. Загалом, та жінка в той вечір на мене образилася дуже і не тільки вона, а чоловік відразу забрав мене від цієї компанії, і знову
сказав, що я сама не знаю, що говорю.
А ще одного разу свекри мої зробили ремонт в кімнаті своєї квартири, запросили мене з чоловіком все це оцінити. Чесно кажучи, мені
відразу не сподобалося, як я тільки ввійшла! Дешеві матеріали, кольори не поєднуються одне з одним, на меблі так і залишилися
старі. Ну, загалом, все зроблене без смаку, наче й не старався особливо ніхто. Чоловік сказав:
– Дуже красиво!
А я щиро сказала те, що думала, що мені ремонт не дуже подобається, я б зробила зовсім інакше, але пояснила, що в кожної людини
свій смак, тому кожен вирішує сам за себе. Свекри мої дуже засмутилися, а чоловік відразу сказав, що нам вже пора йти додому.
Я обурилася: ну ми всі рідні люди, що тут такого? У мене здорова критика, я ж говорила щиро, адже для чого тоді запитувати моюдумку,
якщо ніхто не хоче її чути, невже я не можу висловити свою думку? Чоловік сказав, що це нетактовно і негарно. А я сказала, що я нікого
не ображала, просто все сказала прямо.
І так у всьому і завжди на кожному кроці: то скаже при всіх, щоб я мовчала, то в сторону відведе і насварить. Дійшло вже до того, що я
вже й слова сказати не можу при людях, боюсь щось лишнє мовити, бо кому-кому, а чоловікові точно своєму не вгоджу, щоб я не
говорила. Чоловік продовжує мене повчати:
– Вдома при мені кажи вже все, що завгодно, я вже звик до цих твоїх нерозумних балачок, але при інших людях вже краще мовчи!
Але ж навіть є таке прислів’я: «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». Тільки щось воно не підтверджується в моєму житті. А я не
люблю лицемірити! Я і сама можу вислухати критику людей з боку, а тим паче хороших людей і зробити з цього висновки!
Але загалом, щиро кажучи, я відчуваю, що наші відносини вже зовсім розладналися, а прожили ми всього трохи більше року. Чоловік
зовсім не поважає мене, як людину. Я йому ніколи нічого не забороняю говорити і завжди прислухаюся до його думки. я ніколи при
людях не роблю йомузауваження, він спокійно говорить все, що вважає за потрібне. А хіба я щось роблю не так?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – gurt.org.
