Катерина тоді ледь вибрала час, щоб приїхати в село до мами. Забігла на подвір'я, віддала мамі гостинці, зварила борщ і взялася до роботи. Поки брат був в полі, Катя вийшла на город і взялася рвати бу
Дуже непроста доля склалася в Катерини, усі, хто знали її, шкодували, але вдіяти нічого немогли. Адже допомогти жінці був не в силах
ніхто.
Минулого року Катя дуже рвалася до материної хатини в селі, але приїхати не вийшло. Не могла вона з ненькою зібрати врожай і
викопати картоплю, вдома було дуже багато справ.
Відійшла у засвіти старенька.
Катерина сама знову й знову переживала ту важку звістку, перелистувала подумки, мов якусь книгу життя, кожну хвилину того дня,
коли вона бачила свою маму востаннє. В той день воня якраз сіла на автобус і їхала в місто від неї.
Каялась, чи могла хоча б на одну маленьку мить ще затриматися біля найріднішої людини, чи не зарано поспішила до свого автобуса,
щоб їхати додому, чи не пропустила якогось надважливого слова в останній, як виявилося, розмові. Усякі думки роїлися в її голові.
Мабуть, шукала свою провину, бо лише так могла хоч трохи заспокоїти свою душу.
Це таке недобре почуття стосувалося свекрухи, яку Катерина сама доглядала совісно кілька останніх років як рідну матір. Навіть
більше і ретельніше, бо ж у селі коло мами жив в одній хаті ще й рідний брат Катерини, а свекруха після того, як свекра не стало,
залишилася в квартирі сама.
Чи то самотність таке коїть з людиною, чи щось інше — яка б не була причина, а мати чоловіка Катерини, почала стрімко старіти,
марніти, майже, нічого вже не пам’ятала, та так, що навіть не могла згадати ні свого рідного сина, ні саму Катерину, котра добросовісно
навідувалася через день із приготовленими харчами та займалася всіма хатніми справами у квартирі своєї свекрухи, а після
старенької там роботи вистачало, бували такі дні, що могла пів дня поратися там.
Морально було нелегко не тільки бачити ці разючі зміни, а й вислуховувати постійно безглузді звинувачення і доскіпування. Проте
Катерина, медик за освітою, добре розуміла, що жінкою керує вже не її розум, а така недуга, і продовжувала мовчки терпляче годувати,
прати, прибирати за мамою свого чоловіка.
А до своєї рідної мами в село Катерина їздила двічі на тиждень: старалася везти з міста щось смачненьке їй і брату, а назад в обох
руках — великі сумки різного прання, щоб все гарно відчистити та відіпрати.
Єдиним перепочинком у цій біганині та їзданині була, як не дивно, робота Катерини. В лікарні ніхто навіть і подумати не міг, як ця мила,
привітна, завжди усміхнена та доброзичлива жінка, із легким повсякденним макіяжем та милою зачіскою жінка виснажується у
постійному метанні між двома старенькими тв хворими і чи не однаково близькими людьми.
А потім Катя пішла на пільгову пенсію, адже її мамі в селі ставало не краще, а навпаки, а брат не міг сам впоратися, бо й на роботу
ходив і господарство велике тримав.
Того важкого дня Катерина вийшла на пів години в город до мами: рвала бур’ян, щось зносила, проріджувала грядки. А потім
зателефонував з міста її рідний син: «Мамо, приїжджай додому швидше, ато нашій бабусі щось недобре, без тебе ми тут не
справимося, мамо».
Катерина вийшла з городу, помила руки та ноги і швиденька стала збиратися додому.
Катя і до сьогоднішнього дня картає себе за те, що тоді послухала свого сина і швиденько поспішила на дзвінок, адже все якось само
собою обійшлося тоді.
Свекруха ще прожила прожила після того, як не стало її рідної мами ще пів року, але забрала назавжди, хотіла вона того чи ні, останні
найдорожчі хвилини спілкування Катерини з її матусею!
І коли Катерина сіла в автобус, через 5 хвилин зателефонував їй брат.
Мами не стало.
Катерина й досі картає себе, що чужу людину гляділа, як рідну, а свою маму в останню хвилину так і не побачила. Але що вона зробила
не так?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел
