ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Мої батьки рано одружилися. Матері було на той час лише вісімнадцять, а батькові дев’ятнадцять. Вони щиро кохали одне одного і
через дев’ять з половиною місяців після весілля з’явився я.
А ще через два роки моя мати раптом зрозуміла, що її шлюб з моїм батьком – помилка і почала зустрічатись з сусідом. Далеко ходити
не треба було, він жив в нашому під’їзді. Чоловік йшов щоранку на роботу, заробляти гроші для дружини і маленького сина, дитину в
садочок, а сама до сусіда.
Так тривало майже три роки, поки батькові хтось не розповів, що відбувається в нього реред очима, а він сам того навіть не помічає.
Звичайно, батько розгнівався, прийшов додому і відразу зайшов до сусіда, так і дізнався про все. Я навіть до цих пір не знаю, що і як
там було.
Згодом мого тата не стало.
І перебралися ми з матір’ю до її нового чоловіка, до сусіда нашого. Але так сталося, що вітчим мене не прийняв. Мені вже п’ять років
було, розумів дещо. Про батька все питав дуже часто, а матері це не подобалося зовсім. І вирішили вони тоді мене в дитячий будинок
віддати. Відвезла мене мати в дитячий будинок, підписала там якісь папірці і, не дивлячись на мене, пішла геть, навіть не залишивши
мені нічого. Так залишився я в дитячому будинку.
І все б нічого, тільки перестав я з того часу розмовляти. Тому перевели мене в спеціалізований дитячий будинок.

Мова повернулася до мене аж у п’ятнадцять років. Навчався я непогано і після восьмого класу перевели мене в звичайний дитячий
будинок. Але залишилася у мене там подружка – Оленка. Здружилися ми з нею дуже, це була найрідніша людина у білому світі для
мене.
Коли я їхав плакала вона, говорила, що сумуватиме за мною. Та й мені недобре було. Боявся я, що самій їй нелегко буде там
зіставатися.
Закінчив я школу на відмінно. Я подумав і подав документи до академії. Подружку свою не забув. Їздив до неї на випускний. Весь вечір
ми з нею протанцювали, а потім мовчки довго гуляли до світанку. На наступний день я поїхав в академію. Після її закінчення, мене
направили працювати в інше місто, так і розлучилися ми з Оленкою.
Йшли роки, я багато працював, а коли зібрав чималу суму, подумав і вирішив відкрити свою справу. Найняв пару тямущих хлопців і
зайнявся вантажоперевезенням.
Справи мої пішли дуже добре. Через два роки я перебрався з кабіни вантажівки в кабінет з м’яким кріслом. Загалом, ще через рік я
відкрив кілька своїх власних філій.
Відбою від наречених не було. Чесно кажучи, це починало набридати. Якраз в цей час до мене в офіс влаштувалася молода дівчина
на ім’я Юлія. Поступово ми стали зустрічатися з нею все частіше і через пів року я зробив їй пропозицію. Я покохав її. Виріс без сім’ї,
без материнського тепла, я всією душею потягнувся до цієї дівчини. Від думки, що у мене є сім’я я літав мов на крилах.
Юлія пішла з роботи і зайнялася облаштуванням нашого побуту. Будь-які її примхи я виконував з радістю. вона відразу змінила наш
будинок, найняла кухаря, покоївку, шофера. Вона реально втомлювалася за день і ввечері у неї не було сил займатися домашньою
роботою.
Про дітей мова взагалі якось не йшла. Я якось спробував поговорити з нею з цього приводу, але вона якось недобре відповіла мені, що
поки не готова.
Минув рік. Юлія розцвіла ще більше. У неї з’явилося дуже багато подруг і вона знаходилася вдома все рідше і рідше. На мене у неї вже
не вистачало часу. Присвячуючи більшу частину дня спілкуванню з подругами, дружина іноді навіть не ночувала вдома. Я кілька разів
перевіряв її, але вона дійсно в цей час була у подруг. Я заспокоївся і цілком поринув у роботу.
Справа моя розширювалося і мені доводилося їздити в досить тривалі відрядження. Але я був упевнений у своїй дружині.
Якось я зібрався у відрядження. При розставанні Юлія навіть поплакала, я пообіцявши часто дзвонити і не затримуватися на довго,
поїхав в аеропорт. Але несподівано мені подзвонив партнер і переніс зустріч на тиждень. Я спробував зателефонувати своїй дружині,
але телефон її вже був вимкнений. Я взяв таксі, і, купивши по дорозі квіти, поїхав додому.
Повернувшись додому, я опинився на місці свого батька. Пам’ятаючи, що сталося тоді, я намагався зберегти спокій перш за все і лише
сказав Юлії, щоб вона зібрала речі і йшла з мого дому.
На вулиці було зовсім темно. Накрапав дощ. Осінній вітер намагався віддерти від асфальту які прилипли жовте листя. Я підняв комір і
пішов уздовж мокрих будинків. Не виходить у мене з жінками. Спочатку зрадила матір, тепер дружина. Напевно це моя доля, бути
одному на крижині. Можливо я щось роблю не так.
Коли на наступний день я повернувся додому, моя дружина ще була вдома. Вона намагалася мені щось пояснити, просила вибачення.
Співала стару пісню про брак уваги з моєї сторони, що я постійно зайнятий, зовсім часу їй не приділяю. Я мовчки слухав цю її нещиру
сповідь і хотів тільки одного. Що б вона швидше пішла, я вже не кохав її зовсім.
І знову я занурився в роботу, а вечорами все частіше згадував свою подружку з дитячого будинку. Де вона, що з нею стало? Напевно
вже заміжня. Одного разу я не витримав і поїхав в дитячий будинок. Я йшов по гучних коридорах з пофарбованими стінами.
– Чоловіче, ви когось шукаєте? – жіночий голос був таким знайомим, що я навіть здригнувся.
– Оленко! Ти? – переді мною стояла моя подружка з дитинства. Вона зовсім не змінилася: така ж струнка та світлі добрі очі.
Олена мовчала, тільки очі видавали її хвилювання. Я зовсім забув, вона ж не може говорити, коли хвилюється. Я зробив крок і підійшов
до неї.
– Пробач мене. – Я дивився на її обличчя, за якого котилися сльози. – Пробач якщо зможеш за всі ці довгі роки.
Ми стояли тримаючись за руки і мовчали. Раптом за моєю спиною пролунав дзвінкий дитячий голос:
– Мамо, хто це?
Дівчинка років семи підбігла до Олени. Дивно, я раніше її ніколи не бачив, але вона здалася мені дуже знайомою. І тут до мене дійшло,
той випускний. Я подивився на Олену, вона лише мовчки кивнула головою.
А через дев’ять місяців у нашій родині стало на одну дитину більше. У нас з Оленкою з’явився синочок. Я все зроблю для своєї сім’ї!
Ми будемо щасливі, адже, за стільки років непростого життя, ми це засуговуємо.
 Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.