Коли я вперше прийшла в гості до свекрів ще до шлюбу, то чоловік сказав, що нічого такого вони робити не будуть. Посидимо тихо в сімейному колі і подружка його сестри прийде. Я прийшла до них в гості
Моєму чоловікові зараз 35 років, при зрості 180 см він важить 114 кг. До речі, я такого його і зустріла 5 років тому. Чесно кажучи, такі чоловіки ніколи мені не подобалися, але Антон зачарував мене. Та й заробляє непогано. Я знала наперед, що зможу з нього зробити красивого чоловіка: спорт і велике бажання нам допоможуть. Але все виявилося не так-то просто.
Коли я перший раз прийшла в дім до свого чоловіка, я відразу оцінила там обстановку: усі люблять дуже добре поїсти. У сестри рідної мого Антона, тоді ще – нареченого, був день народження. Як мені сказав чоловік: «Нічого особливого не буде – святкуємо тихо в сімейному колі і подружка сестри прийде».
Я прийшла до них в гості і здивувалася щиро: стіл накритий як на весілля для 100 гостей: холодець, піца, купа салатів з майонезом, смажена курка, сила-силенна випічки і солодощів. Я ще подумала: навіщо таке марнотратство, нас всього 6 чоловік, куди це потім викидати?
Я помилялася! Зі столу зміталося все, що стояло на ньому. Батьки чоловіка теж люди чималенькі. Вони і працюють з їжею: свекор начальником влаштувався на продовольчому складі, а свекруха кухарка в ресторані. Сестра чоловіка не те, щоб дуже велика, але стрункою її теж не назвати. Сидять всі, їдять навіть не розмовляючи, тільки ложки стукають. Самі їли добре і мене намагаються нагодувати: «Ти ж така струнка, аж світишся». А я не можу, мені недобре від вигляду всієї цієї їжі. Як так можна?
Ну і розмови у них відповідні – тільки про їжу. Коли ми з нареченим подали заяву до РАЦСу, у свекрухи тільки і настанов було: як на майбутнє годувати її синочка. Писала мені рецепти, пояснювала – як готувати усі страви, як він любить. Я кивала головою, брала ці листочки і викидала.
Ми все одно вже тоді жили разом, і я вже знала свій план: буду потроху відучувати його від такої їжі. У салати замість майонезу стала додавати сметану або оливкову олію, та й робила їх з овочів, а не як його мама – «Олів’є» через день. А та порції зменшила.
Коли ми одружилися, я все ж вмовила чоловіка їсти менше: мовляв, нам треба готуватися до народження дитини, потрібні здорові діти. Він мене послухався, я все ж старша за нього на два роки, авторитет. Слухався мене всього два місяці, поки я не дізналася, що чекаю дитину. Потім знову взявся за старе, особливо з вночі: лазив в темряві по холодильнику, поїдав запаси. Я його вмовляла – все без толку. На роботі купував в буфеті булочки і пиріжки і знову добре набрав. Я раділа, що тоді ми хоча б жили далеко від його батьків.
Але народилася дочка, нам треба було з’їжджати з орендованої квартири і брати кредит. І звичайно ж, за наполяганням всієї рідні чоловіка ми взяли квартиру в новобудові – в 10-ти хвилин ходьби від будинку свекрів. І почалося! Я саджу чоловіка годую гарно, він їсть салати, легкий суп-пюре, а потім біжить до матусі наминати то борщ, то пельмені, то холодець зі своє улюбленим «Олів’є». Свекруха над ним ледь не журиться: «Бідного мого синочка погано годують!».
Я Антону кажу: «Ось ми з тобою живемо в принципі непогано, а суперечки у нас тільки через твій апетит. Невже так важко змінити своє життя, не думати про жирне і солодке?». Обіцяє себе змінити, але я впевнена, що він потайки бігає до матусі: за місяць нічого не змінилося. Не знаю, вже наші справи на межі розлучення. Він став мене засмучувати, особливо коли я бачу, що він говорить неправду. Не знаю, як ми далі будемо жити, не подобається мені все це.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
