ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Діти, бачачи, як мати жили рве на фермі, твердо вирішили, що їх у колгосп ніяким калачем не заманиш. Старша, Олька, після дев’ятого класу пішла у місто вчитися на перукаря. Ледве перший курс закінчила, як заміж вискочила і поїхала з чоловіком аж у Харківську область. Молодший, Петро, почув, що на Донеччині в шахтах добрі заробітки, і там осів. Галя лише двічі бачила невістку: на весіллі та хрестинах внука. Так вийшло, що баба Галя хоч і не одинока, а доглянути її нікому.

Два рази на тиждень прибігала соціальна працівниця. Хліба, продуктів принесе, павуків у хаті позмітає. Втомиться, присяде на хвильку, а баба Галя вже їй чай підносить, пиріжки з печі дістає. І похапцем розказує про те, як нудно дні минають.

– Шкода мені вас, Галино Прокопівно, – співчутливо каже Валя. – Ніби й діти хороші, не пияки чи злодії, а забули про вас. Уже кілька років ніхто їх тут не бачив. Літо, як літо, а во, зима прийшла, ви, бідна, мучитеся. Стежки замело, дров нарубати тре, грубку напалити, ой, скільки то клопоту на старості. Може, давайте, я вас у дом пристарілих запишу? Там будете в теплі та добрі.

– Та ти шо, дитино! – перелякано замахала руками баба. – Як при живих дочці та синові в дєтдом йти? Щоб і їх, і мене люди просміяли. Нє-нє, не видумуй такого! Ти луч возьми гроші, купиш в магазині праніка, цукерків, може, якраз, дасть Бог, цього року колядники навідаються.

***

Валя прокинула стежку від курника до хати, а за ніч її знову засипало. Стало шкода бабі курей, що не можуть надвір вибратися, тож узялася сама за лопату. Десь, певно, й промерзла, бо на вечір піднялася температура. А у неї й таблеток у хаті нема. Заварила калини й малини. Залізла під перину і дала волю сльозам, бо, не доведи, Боже, зляже від того грипу, кому за нею дивитися? «Може, справді в дом пристарілих?» – майнула думка. Лежала слаба Галька у нетопленій хаті і чекала, щоб смерть її забрала. Несподівано вечірню тишу розрізало голосне:

– Пане господарю, дозвольте заколядувати?

Не повірила власним вухам. Ледве зняла ноги з ліжка, а діти, як клубочки, вкотилися до хати. Веселі, розпашілі від морозу. Хлопці звізду тримають, дівчата кутаються у квітчасті хустки. Вони віншують, а баба ледве кашель стримує, який дере груди. Але радіє, що дітки її, одиноку, не минули.

– Бабцю, вам погано? – врешті помітила важкий стан старенької якась дівчинка.

– Ні, дитинко, все добре, – і зайшлася кашлем.

– Та ви замерзли! Он грубка нетоплена… Ану, хлопці, бігом по дрова, – стала командувати.

Як виявилося, це була дочка соцпрацівниці Валі. Баба Галя сиділа в ліжку і дивувалася, як вправно діти порядкували у хаті. Дівчата хутко прибрали, почали діставати з торбинки пироги, печиво, якими їх пригощали. Хлопці біля грубки порядкували. Шум, гам у хаті, аж баба повеселішала і кашель відступив. Тицяла їм в руки гроші та цукерки, але школярі не хотіли брати.

***

Наступного дня Валя поспішила до своєї підопічної. Баба Галя якось шкорбала від стола до грубки. Видно, що здоров’я нема.

– Я подзвоню голові, хай підготує папери, щоб вас у дом пристарілих оформити. А то замерзнете тут, а я винна буду, – наполягала жінка.

Баба – в сльози, бо нікуди їхати не хотіла і паспорт свій навідріз відмовилася давати. Сердита Валя прийшла додому і стала розповідати, що Галька хоче, щоб її з роботи вигнали, а щодня бігати до пенсіонерки немає змоги.

– Мам, то ж ми всім класом бабці будемо допомагати! – несподівано сказала донька.

Валя сумнівалася, що з цієї затії щось вийде. Але щодня якийсь хлопець з дівчиною ходили на хутір. Батьки їхні й собі долучилися. Хтось гарячу страву передасть, хтось молочка свіженького. Чоловіки приходили дрова рубати, сніг розчищати. Баба поздоровшала і повеселішала від тої турботи. Увечері, збираючись спати, бабця Галя молилася перед образами і дякувала Господу, що послав у її хату маленьких колядників і врятував від «дєтдома».Пише - Вісник К