Колись дядько Павло був частим гостем в нашому домі, але потім він поїхав за кордон. Повернувся, коли мама стала вдовою, і одружився з нею. Пізніше я дізналася, що вони колись зустрічалися, ще до того
Нас з братом мама виховувала одна, мого тата не стало, коли мені виповнилося 11 років. Я не пам’ятаю, як наша сім’я все це
пережила. Я була молодшою дитиною, а брату на той період було 17 років. Ось йому довелося працювати і допомагати мамі.
Певний час мама жила одна, а потім в нашому житті з’явився дядько Павло. Я тоді якраз закінчувала 9 класів. Мама знову вийшла
заміж, знайомий нам дядько Павло став нашим вітчимом і переїхав до нас. Мені якось було байдуже до цієї події, а от брат був
категорично проти того, щоб до нас переїжджав чужий нам чоловік.
Не знаю, чому реакція брата була саме такою, адже дядько Павло нам зовсім не чужий. Це дуже хороший друг нашого тата.
Потім, пізніше, я дізнаюся про те, що це – мамине перше кохання. Вона зустрічалася з ним до одруження. Цей чоловік і наш тато були
друзями. Потім дядько Павло кинув маму, так як виїхав за кордон на заробітки на кілька років. А тато наш, щоб маму якось розрадити,
проводив з нею багато часу і незабаром вони одружилися.
Але потім я пам’ятаю, що дядько Павло був частим гостем в нашому домі. Потім зник з нашого життя на п’ять років і повернувся, коли
тата вже не стало. Дядько Павло жодного разу так і не був одруженим, з нашою мамою він офіційно оформив стосунки.
Коли він до нас переїхав, брат пішов жити до бабусі, татової мами. Він не міг терпіти його.
Я переживала. Ми з братом були дуже дружні. Я хотіла піти разом з ним, але мені було і маму шкода. Адже вона говорила, що не може
розлучитися зі мною, а потім вона розповіла мені, що він – її перше кохання. Та й я сама бачила, які у них трепетні стосунки.
Тепер я живу з вітчимом. Він добре ставиться до мене. Я теж ставлюся до нього з повагою. А вчора я випадково підслухала їхню з
мамою розмову на кухні. Вони говорили про мого брата.
Я почула, як дядько Павло сказав: «Коли ти скажеш йому правду, що я його батько». А мама була проти. Вона відповіла: «Нехай
залишиться все як є. Ні до чого ворушити минуле, та й син живе 22 роки з думкою, що його батько він, а не ти».
Я була просто в ступорі від почутого. Швидко втекла в кімнату. Всю ніч не спала. Я думала тільки про те, що ми з братом рідні тільки по
мамі. Думки в голові плутаються. Навіть не знаю, що мені робити? Чи варто зізнатися мамі, що все знаю? А може розповісти братові?
Чи в цій ситуації найкраще мовчати? А мама сама вирішить, що з цим робити…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
