Коломойському подарували 800 мільйонів гривень ренти на рік
До другого читання так званого ресурсного законопроєкту №5600 з’явилася редакція щодо визначення ренти на видобуток марганцевої руди згідно з ринковими цінами за аналогією із залізною рудою. Але у фінальній версії закону марганцевий бізнес вирішили залишити на старій системі обрахунку ренти відповідно до собівартості видобутку. Після цього почалися звинувачення у відкритому лобізмі інтересів власника марганцевого бізнесу України — Ігоря Коломойського. Небезпідставно.
На Україну припадають найбільші запаси марганцевих руд у світі — близько 42% світових покладів. Але поки що ми суттєво відстаємо у видобутку цього ресурсу.
Південно-Африканська Республіка, яка володіє другими у світі запасами марганцевих руд, видобуває в 15 разів більше марганцю, ніж ми.
Це в тому числі спричинено тим, що світові інвестори не поспішають приходити на український ринок і намагатися вижити в суворих реаліях української судово-політичної екосистеми. Натомість вони інвестують в інші країни: ту ж ПАР, Бразилію, Габон, Малайзію та ін. Туди, де уряди реалізовують послідовну політику і поважають право власності та іноземні інвестиції.
Український марганцевий бізнес зосереджений у руках Ігоря Коломойського. Чотири ключові активи з видобутку та переробки марганцевих руд належать групі «Приват» через ряд кіпрських офшорів (див. табл. 1).
Загалом марганцевий бізнес приносить Коломойському близько 20 млрд грн доходу на рік. Цього року олігарх отримав ще й рекордні прибутки на тлі підвищеного світового попиту на сировину. За підсумками 2021-го, прибуток компаній марганцевого бізнесу має становити понад 4 млрд грн.
Натомість рента від видобутку марганцевої руди, як і рента з інших копалин в Україні, є аномально низькою.
Згідно з Податковим кодексом рента на руди металів (крім залізної руди) становить 6,25% від вартості виробництва руди. Для марганцевої руди це дорівнює близько 2 доларів з тонни.
І якщо залізну руду Верховна Рада з подачі Мінфіну таки вирішила прив’язати до світових цін, щоправда, заклавши низький відсоток ренти при ціні до 100 дол./тонна, то руди інших металів у законопроєкті №5600 відсутні.
За крок від потрапляння до закону опинилися марганцева руда, яку додали в текст до другого читання, а в остаточному варіанті знову прибрали.
Тут варто подивитися, як визначається рента в інших країнах світу і як у нас, для того щоб зрозуміти проблему (див. табл. 2).
Найскладніша система розрахунку ренти в Південно-Африканській Республіці, яка залежить від відсотка прибутковості бізнесу. Що вища прибутковість, то вища рента.
Ця система не підходить Україні, адже ми фактично не експортуємо марганцевої руди в чистому вигляді. Руда потрапляє на заводи з переробки для виробництва феросплавів, а вже марганцеві феросплави йдуть на експорт. Тому саме в переробці зосереджуються всі прибутки.
У більшості інших країн рента прив’язана до цін на ринку і становить 3–5% від них. Якщо брати ринкові ціни на марганцеву руду, то ціна за 1% вмісту марганцю в руді становить близько 4,5–5 дол./т.
Таким чином, рента з однієї тони руди із вмістом марганцю 44% становить для інших країн близько 6–11 дол./тонна. Це в 3–5 разів більше, ніж в Україні зараз.
У тексті законопроєкту №5600 до другого читання передбачалося прив’язати розмір ренти до ціни на китайському ринку (Manganese ore 44% Mn CIF China) (див. табл. 3).
Щоправда, бонусом для олігарха було віднімання від ренти вартості доставки Україна—Китай і внутрішньої логістики. А це, залежно від цін, близько 20–40% розміру ренти.
В Україні на рік видобувають близько 4 млн тонн марганцевої руди. Якби рента на руду була прив’язана до показника Manganese ore 44% Mn CIF China і депутати не прибрали логістики (яка викликала найбільше питань), то розмір ренти становив би 5–8 дол./тонна марганцевої руди українського видобутку. І залежно від включення чи виключення логістики із формули держбюджет міг би додатково щороку отримувати від 600 до 800 млн грн.
Для нас це прямі втрати можливих бюджетних надходжень, для Коломойського — щедрий подарунок від депутатів, які в останню мить виключили питання ренти на марганцеву руду із законопроєкту №5600.
Таким чином, держава в результаті втратила двічі в фінальній версії «ресурсного» закону. Бо й для залізної руди був визначений надто низький відсоток ренти при її ціні нижче 100 дол./тонна (а така ціна найчастіше спостерігалася в останні десять років до коронавірусної кризи). Депутати мали б передбачити нижчий поріг для мінімальної ставки ренти, принаймні 60–70 дол./тонна, а не 100. Але прийняли тарифікацію ренти у вигіднішій для компаній Ріната Ахметова та Костянтина Жеваго версії. А марганцева руда й руди інших металів так і лишилися на старій системі визначення ренти залежно від вартості видобутку, якою досить легко маніпулювати.
Бюджет країни міг би отримувати на 10–20 млрд грн більше ренти від копалин. Але для цього необхідно було б проаналізувати досвід інших країн і знайти логічне рішення, а не шукати компроміси з тими чи іншими зацікавленими сторонами.
У будь-якому разі українська влада і так надто довго зволікала зі змінами в розмірі ренти, і ми, на відміну від інших країн, згаяли рік, можливо, найвищих цін на руди металів. І коли навіть Російська Федерація встигла втричі збільшити ренту на залізну руду і встановити додаткове експортне мито на період аномально високих цін на неї, Верховна Рада України місяцями шукала компроміси і переписувала текст законопроєкту то в один, то в інший бік.
Гойдалки зі змінами в законі залежно від політичних настроїв ніяк не створюють позитивного іміджу для країни.
Це наглядно демонструє приклад марганцевого бізнесу. Україна з найбільшими світовими запасами марганцевих руд посідає лише восьме місце за обсягами видобутку. І жоден світовий гравець на ринку металів наразі не виявив реального інтересу щодо інвестицій у нашу країну. Країну з неймовірним потенціалом, який втрачається через монополізованість ринків, політичну нестабільність і відверте небажання влади боротися із олігархами.
