«Культ страждання»: як українцям припинити бути нещасними
Працюючи з різними людьми над їхніми проблемами, я почала помічати, що при хорошій динаміці, при хорошому усвідомленні і потужній рефлексії, людина немов вдаряється у певну “прозору стіну”, за якою вона бачить своє майбутнє, доволі світле, але при цьому не може пробити стіну. І я почала задумуватись, в чому психологічна різниця між мною і моїми клієнтами і що я можу їм донести? І одного разу, коли я працювала у своїй особистій терапії, я зрозуміла, як пробити цю невидиму стіну. Сталося це у пориві енергії з посиланням “я так більше не хочу”. Я просто вдарила по ній ментальним кулаком і пішла далі. А стіна ця називалась “Культ страждань”.
Що таке “культ страждань”
Мене і мою колегу, психолога Роксану Ящук, зацікавив цей феномен і ми вирішили його досліджувати, аналізуючи своїх клієнтів. Ми побачили, що страждання передаються, як спадок – із покоління в покоління. І найцікавіше те, що християнство тут має величезне значення, тому що більшість наших попередніх поколінь навчали побиванням, мукам і стражданням на цій грішній землі з тією умовою, що пізніше, у іншому світі, їм буде краще.
Важливий чинник – війна і голодомор, які переживали попередні покоління. На цьому тлі виробився “страждальний” феномен.
Ще один чинник: наприклад, людина могла дуже багато працювати, але отримувати за це не фінансову винагороду, а якусь умовну медаль. Тим самим вона формувала в собі захисний механізм, мовляв, гроші мене псують, вони мені не потрібні – краще я багато працюватиму і знаходитиму в цьому розраду.
Чому в Україні поширений “культ страждання”
Я думаю, що у цьому винен культуральний сценарій, коли страждання передаються нам від прародичів. І на психологічному рівні передається послання від батька до дитини: “страждай і тіш мене”.
Як відбувається цей процес? У кожного з нас є три стани – “батько”, “дорослий” і “дитина”. І ось на рівні “дитини” людина вважає, що вона проклята і починає шукати “протиотруту” стражданням. Вона починає думати, якщо з’явиться хтось, на кого вона зможе перекинути це прокляття, тоді вона припинить страждати. Коли у такої людини з’являються діти, то страждання перекидаються або на них (“якщо ти часто хворієш, ти будеш страждати, але я буду хорошою матір’ю, тому що доглядатиму за тобою”), або діти стають новим інструментом для страждань (“ти нікому не потрібна і тому не вийдеш заміж, значить, сиди біля мене, своєї мами і страждай разом зі мною”). Таким чином, сценарій передається з покоління в покоління.
Але найважливіше – нещасними людьми легше керувати, тому що нещасна людина не прагне чогось більшого, вона хоче, щоб її залишили в спокої і щоб їй не стало гірше, ніж є зараз. Звідси в нашій країні довгий час було популярним порівняння “Ти хочеш нове взуття? А діти в Африці голодують”! Який зв’язок між взуттям і Африкою не знав ніхто і не знає досі, але це було і ми це прекрасно пам’ятаємо.
У результаті в Україні величезний масштаб страждань, особливо в маленьких містах і селах, де немає елементарного доступу до інформації, яка допомогла б усвідомити проблему та впоратись з нею. І люди продовжують страждати так само, як страждали їх прадіди. Це можна порівняти з вірусом, який поглинув усю країну і ми настільки до нього звикли, що імунітет у нас просто не виробляється.
Страждання як стимул
Дивовижним є те, що багато з наших співвітчизників і я у тому числі, тривалий час у своєму житті черпали енергію саме із страждань. Вони занурюються у страждання, сумують, депресують, зосереджують там свою психологічну енергію для нових досягнень. Але таке ідолопоклонство заводить у безвихідь – у кінці будь-якої діяльності ми все одно впираємось у ті ж самі страждання. Тобто, від чого відштовхнулись до того і прийшли.
Що зробила я? Я накреслила “колесо життя”, його ще називають “колесом життєвої рівноваги ” і в центрі написала “страждати”. Потім я пропонувала своїм клієнтам відзначати на цьому колесі рівноваги ті сфери життя, де вони зазнають страждань. І виявилось, що у більшості практично усі сфери життя відзначені як такі, що приносять страждання. Чому так? Тому що це підтримується самими ж людьми. Це перше. І друге – їм просто незручно бути успішними. Взагалі. Ні у одній зі сфер.
Сфери, в яких ми страждаємо
“Я сам”
Людям незручно говорити про те, що у них все добре. А заважає їм це робити їх власний “внутрішній батько”, який сварить їх за це, як за вихваляння. Багато людей, проводячи час наодинці з собою, займаються самоаналізом і занурившись в себе, починають шукати недоліки. Насправді, вони стимулюють себе стражданнями. І є дуже мало людей, які самі себе хвалять, занурившись в себе роблять позитивні підсумки і кажуть: “Я такий крутий! Піду ще щось класне зроблю”!. У більшості ж поштовх до дій йде від усвідомлення того, що у них все погано. Таким чином, люди поливають клумбу, на якій росте “ідол страждань”, ніби кажучи самому собі: “Так, ти невдаха! Ну роби вже щось”!.
“Я і партнер”
Основні запити звучать так:
як одружити на собі чоловіка;
як змінити чоловіка (цей запит звучить вже тоді, коли виконаний перший запит);
дружина пиляє/ревнує – що робити;
як віддалити дружину від її подруг.
Немов соромно жити довго і щасливо, а значить потрібно терміново знайти недоліки у партнері і тим самим підсвідомо показати суспільству, що в особистому житті так само є місце стражданням, а також потішити “внутрішнього батька”: я так само нещасний у стосунках, як і ви.
“Друзі”
Замість того, щоб вирішувати проблеми, люди полюбляють просто варитися в них. Коли ми зустрічаємось з приятелями, ми починаємо ділитись проблемами. А якщо хтось в компанії хоче поділитись радістю, то натикається на німий докір або реакцію в дусі: “якщо ти отримав премію, значить, завалять роботою”, “заміж пропонують, – тоді починай прощатись із свободою, влаштуй дівич-вечір, виходь заміж, народжуй, сиди з дитиною і страждай, ми тебе з собою не будемо нікуди кликати”.
“Батьки”
Коли ми приїжджаємо до них, то що ми чуємо? У них все погано, життя не вдалось, усе болить, “а ти все ще не заміжня”, а якщо у шлюбі, то “коли будуть онуки” і так далі. І ось, від батьків, які приглушили світло радості, ми їдемо на роботу.
“Робота”
Що означає робота для багатьох з нас? Не можливість отримувати фінансову незалежність, не реалізацію, не статус. Ні. Більшість з нас ходить туди за стражданнями: партнери – ідіоти, клієнти – дурні, колеги – йолопи, керівник – взагалі сволота. А на питання, чому б не змінити роботу, у відповідь сиплються нові страждання: “роботу важко знайти”, “а у мене не вийде, я знову страждатиму”.
“Здоров’я”
Люди культивують іпохондрію, не йдуть до фахівців, не шукають кваліфікованої підтримки, а просто носяться зі своїми хворобами, як курка з яйцями. Подруги, Google, материнські форуми – відповіді ми шукаємо там. Але таким чином, проблеми із здоров’ям не вирішуються.
“Відпочинок і хобі”
Як люди готуються до відпустки? У Туреччині – вірус Коксакі, в Карпатах можна, катаючись на лижах, зламати ногу, в таборі діти можуть чимось отруїтись. Жах! Те ж саме торкається і хобі. Навряд чи воно принесе задоволення, адже ви ризикуєте то забитися на скейтборді, то зазнати поразки у пляжному волейболі, думаєте, що у вас не вийде щось робити так само вдало, як у Оленки, наприклад, та і кому взагалі потрібне це хобі?
Як почати змінюватись
Люди не готові до змін через безліч соціальних зав’язок. Але визволитись від культу страждань можна – крок за кроком, виконуючи роботу над собою спочатку в якійсь одній сфері життя. Коли людина побачить, що зміни не шкідливі, що все виходить, вона почне працювати і з іншими сферами. Але якщо різко збити “ідола страждань”, то людина і справді може багато чого втратити – друзів, роботу, партнера, посваритись з батьками і так далі. Тому і необхідно починати зміни і змінювати своє життя з якоїсь однієї сфери.
Я іноді даю таку вправу. Я ставлю два питання:
Що станеться, якщо Ви перестанете страждати в тій або іншій сфері?
Що станеться, коли Ви в цій сфері почнете змінювати своє життя?
Аналізуючи відповідь на перше запитання, я бачу, наскільки глибокий культ страждань у людини і наскільки сильними є її зв’язки в тій чи іншій сфері, які потреби вона навчилась задовольняти за допомогою страждань, а які – ні. Відповідь на друге запитання дає зрозуміти, на чому людина грунтує зміни. Це важливо ще ось чому: у кожного з нас є позитивне мислення. Проте, беручись щось змінювати, ми не думаємо, що життя зміниться на краще, навпаки, думаємо, що може бути ще гірше. Тому що ми аргументуємо зміни, не відштовхуючись від почуття щастя, а відштовхуючись від звичного почуття страждань.
Я прошу клієнтів, коли вони відповідають на ці два питання, написати списки. Наприклад, на питання “що станеться, якщо Ви перестанете страждати”? Люди відповідали наступне: “я засяду вдома і не знатиму, що робити”, “я боюсь, що стану нікому не потрібний”, “я перестану бути важливим”, “я ні від кого не зможу отримати підтримку”. Я пропоную поруч написати альтернативний варіант, згадати, що може допомогти вийти з будинку, згадати хоч би одну людину, якій ти точно потрібен, подумати про те, як можна попросити, отримати і побачити підтримку – тим самим, вибудувавши свою альтернативну реальність, людина вчиться не лише позитивно мислити, а і бачити, що реальний світ складається не лише із страждання.
Не грайтесь у проблеми – вирішуйте їх
Більшість вважає, що суть внутрішнього щастя тільки в позитивному мисленні. Це не так, тому що це просто інший вектор тих самих страждань. Людина, яка обирає не страждати, а жити в реальності і почувати себе при цьому добре, повинна зрозуміти, що суть її вибору – в адекватному реагуванні на різного типу ситуації. Це усвідомлення того, що хороше життя допускає неприємності, проблеми, конфлікти і так далі. Головне – це адекватно, своєчасно і автентично на них реагувати, а не сприймати труднощі, як Божу кару. І ще важливо – не обмінюватись своїми проблемами з іншими людьми, а звертатися до тих, хто компетентний у вирішенні тієї або іншої проблеми. Не варто йти до тих, хто вашу проблему розв’язати не може, а може тільки з вами погратись у страждання.
Як поводити себе з токсичними людьми
Важливо розуміти, що, коли людина наважилась змінити своє життя, вона виходить з негативного сценарію. А це означає, що з її оточення підуть ті, хто довгий час підтримували її у негативному сценарії.
Такі токсичні люди завжди були і будуть. І бути такими – це їх вибір. Нам важливо зрозуміти одне – ми не несемо відповідальність за чужий негатив. Ми нічого не можемо з цим вдіяти, якщо людина сама вирішила так поводитись. Але і показувати, що нам все одно, також неправильно, адже ми маємо право сказати, що нам не подобається чужий негатив. Ми маємо право сказати : “Стоп. Я не хочу продовжувати діалог в такому тоні, тому що це мене травмує”. Саме це формулювання і покаже токсичним людям, що Ви не хочете страждати.
Важливо пам’ятати про те, що на шляху змін, поряд з вами обов’язково залишаться або з’являться ті, хто вас цінує, ті, хто мають альтернативні погляди на життя і хочуть заряджати себе і оточення не через страждання, а через позитивні, здорові стосунки.
