Луцька письменниця висловилась стосовно російської культури і того, що таке «стидно»
Оксана Забужко написала свій блог на сторінках видання “Газета ua” у відповідь на статтю Антона Санченка “Розкіш байдужості” на сторінках видання “Тиждень ua”.
Про це пише Волинська правда.
“Російську культуру досі знаємо краще за свою. Це діагноз. Своєї культури треба вчитися. Це пов’язано з твоєю безпекою”, – каже Забужко.
Письменниця вважає, що головною прикметою всякого колоніалізму є той факт, коли люди культуру колонізатора знають краще, ніж свою.
“Це елементарно, Ватсоне, і описано в усіх підручниках з postcolonial studies. Нам залишається просто це усвідомити: що ми всі, без різниці віку й рівня освіти, досі знаємо російську культуру краще, ніж свою. Це діагноз, з якого просто треба розуміти – і ані того не соромитись, ані не бикувати, розказуючи, ніби це тому, що “російська краща”, бо це страшенно смішно звучить в ХХІ-му ст., – бо та частина людства, яка запускає теслу на Марс, цю тему “проїхала” ще в XIX-му ст.” – вважає відома письменниця.
За словами Оксани Забужко, головним секретом “культурної привабливости колонізатора”, завжди і всюди є те, що у нього влада.
“Гроші й ресурси, вчитель у школі, піп у церкві, жандарм на розі: знання культури колонізатора обіцяє туземцеві ті прямі й негайні дивіденди, яких годі сподіватись від своєї. Станом на ХХІ-ше ст. людство (та його частина, яка запускає теслу в космос) погодилось на тому, що культури не бувають “кращі” й “гірші”, а бувають тільки “свої й чужі”, і кілька наук. дисциплін спеціально вивчають механізми підміни “свого чужим” в умовах колоніалізму. На цю тему написано гори книг, знято гори фільмів, і тільки деякі горді “борисфенці” з усіх своїх насуплених брів усе ще удають, ніби до нас це все жодного стосунку не має”, – йдеться у блозі письменниці.
Далі Забужко посилається на статтю Санченка: “От для них Санченко й пише – про те, як він сам боровся із своєю solid colonial education (c) (пішов у 1990-ті, другою освітою, вчитися на україністику – рецепт не універсальний, не кожному підійде), але як принцип – що своєї культури треба вчитися, і є прямий сенс якось знаходити на те час, бо це пов’язано з твоєю персональною безпекою, – цей досвід безумовно заслуговує стати, як казав Кант, “принципом загального законодавства”.
Жінка додає, що і в неї теж був подібний досвід – на поч. 1990-х вона поїхала в США викладати Ukrainian culture, щоб самій її навчитися.
“Так що – ні, нема стиду в тому, щоб не знати. Стидно – позбавляти когось (індивідів, групи, народи…) потрібного їм знання (те саме, що дурити). І вже зовсім, зовсім “стид і ганьба”, і “завал карми” власними руками – це добровільно, за згодою помагати тому, хто дурить”, – підсумовує уродженка Луцька.
