ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

У цей момент в магазин зайшла маленька дівчинка років шести.

Вона озирнулась, пройшлася по магазину, підійшла до виходу.

-Тітонько, а можна я погріюся у вас, – запитала дівчинка тоненьким голоском.

-А чому ти додому не йдеш? – запитала я здивовано.

-Не хочу, – відповіла дівчинка і відвернулася до дверей.

-Ну погрійся, – сказала я і стала готуватися до закриття магазину.

Дівчинка вийшла разом зі мною з магазину, коли я пішла додому.

Я подивилася їй услід, вона побрела в бік багатоповерхівок неподалік від магазину.

На наступний день перед закриттям магазину ця дівчинка знову зайшла погрітися.

-Тебе як звуть? – запитала я.

-Юля, – тихо відповіла дівчинка.

-А мене Рита, – сказала я, – а чому ти не хочеш додому йти?

-Мене Максим і Сашка обpажають, – сказала дівчинка тремтячим голосом.

Було видно, що вона готова заплaкати.

-А хто це? – запитала я.

-Мої старші брати, – відповіла Юля.

-Зрозуміло, а мама і тато їх не лaють? – запитала я.

-Ні, їм ніколи, вони за Ірочкою стежать, – відповіла дівчинка.

-Твоя сестра? – здогадалася я.

-Так, їй шість місяців скоро, – кивнула головою Юля.

Тут я помітила, що Юля не зводить очей з пачки печива.

-Ти голодна? -Запитала я.

-Трішки, – відповіла дівчинка.

Я дала їй молоко з булочкою. Дівчинка почала жадібно їсти.

-А в дитячий садок або школу ти ходиш? – запитала я.

-Ні, в школу мені ще рано, а в дитячий садок мене мама не пускає, – серйозно відповіла дівчинка.

-Як це не пускає? – здивувалася я.

-За Ірою треба допомагати стежити, на молочку бігати, – зітхнувши, пояснила дівчинка.

-А брати що роблять? -Запитала я.

-А вони вчаться, їм ніколи, – сказала Юля, доїдаючи булочку.

Перед самим закриттям магазину дівчинка пішла. Трохи подумавши я зателефонувала одному своєму знайомому, який служить в пoліції і пояснила суть справи.

Він пообіцяв передати інформацію до відділ у справах неповнолітніх.

На наступний день я з хвилюванням чекала дівчинку, так як поруч зі мною сиділа співробітник пoліції.

Як тільки Юля зайшла, жінка з нею заговорила. Ще раз попросила розповісти причину, по якій дівчинка не бажає йти додому. потім запропонувала поїхати з нею.

Юля як не дивно погодилася.

Кілька днів дівчинка не приходила, я турбувалася, що зробила тільки гірше.

Через чотири дні Юля зайшла в магазин разом з жінкою.

-Ріто, це моя мама, – радісно сказала Юля.

Я вирішила, що мама Юлі прийшла лaятися через те, що я в поліцію повідомила, але не вгадала.

-Ми прийшли спасибі сказати, я і не знала, що хлопчики ображають Юлю, у нас молодша дочка дуже примхлива, вимагає багато уваги, сил ні на що не залишається, – зніяковіло пояснила жінка.

-А чому Юля не ходить в дитячий садок? – запитала я.

-Вона не любить його, з самого початку плaкала, у мене нерви не витримували, кожен раз відривати дочка від себе і силою запихати в групу, – зітхнувши, пояснила жінка.

-Я так турбувалася, що нашкoдила Юлі, – сказала я.

-Ні, до нас прийшла жінка з пoліції разом з Юлею і стала питати, про моїх синів, про те, що вони обpажають її, – сказала мама Юлі, – ми їх запросили для бесіди, все виявилося правдою. Вона з ними поговорила і хлопчаки обіцяли більше Юлю не обpажати. Та й тепер і я сама буду більше приділяти уваги своїй донечці.

Юля з мамою пішли, я залишилася в збентеженою. Сподіваюся у Юлі все буде добре.

Джерело