Мама Ангел
Моя мама була дуже люблячою і турботливою людиною. Вона завжди була готова допомогти ближньому і часто приводила додому бездомних або поранених тварин. Незважаючи на те що у неї було п’ятеро дітей, вона завжди знаходила час допомагати іншим.
Озираючись назад, на своє раннє дитинство, я бачу своїх батьків не чоловіком і дружиною з п’ятьма дітьми, а закоханими молодятами. День вони віддавали нам, а ніч була їх часом.
Пам’ятаю, якось вночі я лежав у ліжку. Це була неділя, 27 травня. Я прокинувся, коли батьки повернулися з якоїсь вечірки. Вони сміялися і жартували, і коли я почув, що вони лягли, я перекинувся на бік і заснув, але спав тієї ночі погано, мене мучили кошмари.
Ранок понеділка, 28 травня, був хмарним. Мама ще не встала, тому ми всі зібралися самі і пішли в школу. Весь день всередині у мене була якась порожнеча. Повернувшись додому після школи, я з порога гукнув: — Мама, привіт, я вдома. — Відповіді не було. Будинок здавався дуже холодним і порожнім. Я злякався. Тремтячи, піднявся наверх і підійшов до батьківської кімнати. Двері були прочинені, але що робиться всередині, мені видно не було. Я покликав маму і штовхнув двері. Мама лежала поруч з ліжком. Я намагався її розбудити, але вона не прокидалася. Я зрозумів, що вона померла.
Я спустився вниз і сидів на дивані, поки додому не прийшла старша сестра. Вона побачила мене, коли я сидів там, і відразу ж кинулася наверх. Я сидів у вітальні і дивився, як батько розмовляє з поліцейським. Дивився, як санітари виносять на носилках тіло моєї матері. Я тільки сидів і дивився, я не міг навіть плакати.
Я ніколи не вважав свого батька старим, але в той день він здався мені таким старим, як ніколи.
У вівторок, 29 травня, був мій 11-й день народження. Не було ні пісеньки, ні вечірки, ні торта, ми просто сиділи мовчки навколо обіднього столу і дивилися на їжу.
Це все через мене. Якби я прийшов раніше, вона була б жива. Якби був старшим, вона була б жива. Якби…
Багато років я носив в собі почуття провини за мамину смерть. Я все згадував, що повинен був робити і не робив. Всі зухвалості, які я їй наговорив. Я дійсно вірив, що, оскільки був неслухняною дитиною, Бог покарав мене, забравши матір. Найбільше мене хвилювало те, що я не зміг з нею попрощатися. Я ніколи більше не побуваю в її теплих обіймах, не вдихну солодкого запаху її парфумів, не отримаю поцілунку перед сном. Мене покарали, відібравши у мене все це.
У свій 27-й день народження, я відчував самотність і порожнечу. Я так і не оговтався від наслідків, пов’язаних зі смертю матері, і не міг впоратися зі своїми почуттями. Мій гнів на Бога досяг свого апогею. Я плакав і кричав Богу: «Чому ти забрав її в мене? Ти не дав мені можливості попрощатися з нею. Я любив її, а ти забрав її в мене. Я тільки хотів обійняти її в останній раз. Ненавиджу тебе!» . Плачу і сиджу у вітальні. Я відчував повне спустошення, коли раптом на мене зійшло відчуття теплоти. Я фізично відчув, що мене обіймають дві руки. Я відчув знайомий, давно забутий аромат. Це була вона. Я відчував її присутність. Відчув її дотик і її аромат. Бог, якого я ненавидів, виконав моє бажання. Моя мати прийшла до мене, коли я мав потребу в ній.
Сьогодні я знаю, що моя мама завжди зі мною. Я як і раніше люблю її всім серцем і знаю, що вона завжди буде перебувати в ньому. Якраз в той момент, коли я здався і змирився з тим, що вона пішла назавжди, вона дала мені знати, що її любов ніколи мене не покине.
