Мама багато років телефонувала мені, просила, щоб я забрала її з села до себе. Я пояснювала їй, що ми з чоловіком та двома дітьми живемо у квартирі, яка належить свекрам, свого житла у мене немає. Та
Коли мама вийшла на пенсію, хоча вона була ще не дуже старою, стала постійно телефонувати мені і просити, щоб я забрала її до
себе. Я не могла цього зробити, адже ми з чоловіком та двома дітьми жили в двокімнатній квартирі, яка належала його батькам.
Та мама, таке враження склалося, що вона мене не чула, щодня телефонувала, казала, що їй важко, потрібна допомога рідних людей.
Моя мама дійсно від мене жила далеко, у мене меншій дитині лише два роки, я рідко останнім часом навідувалася до неї.
Мама могла б і сама приїхати до нас, погостювати, але так жодного разу й не була у мене, вона з тих людей, які все життя прожили в
селі і ніколи нікуди не їздили, дальше своєї області.
А продавати квартиру свою свекри не планують, та й звертатися до них я навіть не думала, це ж не по-людськи виходить, вони ж не
будуть ще думати і дбати про мою маму.
А мама дзвонила і просилася до нас.
Ми з чоловіком поговорили, взяли кредит, продали хату мамину в селі і купили їй маленьку однокімнатну квартиру квартиру на околиці
нашого міста, адже там нерухомість дешевша. Зробили там косметичний ремонт, щоб мамі дуло зручно там жити.
Тепер мама мені телефонує по 5 разів на день і говорить, що їй там сумно, ми до неї приїжджаємо рідко, в селі у неї хоч сусіди були, а
тут навіть ні з ким поговорити.
Коли я кажу, що не маю часу на довгі розмови, мама ніби не чує мене. Щодня телефонує і просить, щоб ми приїжджали до неї.
Я навіть не знаю, що робити, навіть чоловікові набридло таке відношення мами до нашої сім’ї. Невже вона думає, що в мене своїх
турбот немає, чому думає лише про себе?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
