Мама чоловіка живе скромно, гроші збирає. Я була впевнена в тому, що якщо що, вона нам допоможе. Нещодавно ми вирішили, що будемо переїжджати в нашу квартиру, яка дісталася чоловікові в спадок, але та
Мені 30 років, вже 6 років я одружена, ми з чоловіком живемо в квартирі моєї мами. Сама мама живе окремо, в іншій своїй квартирі, але
у неї є свій ключ, вона постійно приходить з перевірками, робить нам зауваження, якщо застає у нас безлад, речі складає так, що я
потім нічого не можу знайти.
І постійно дорікає нам цією квартирою. Ми повинні бути їй безмежно вдячні за те, що живемо на її площі, хоча з дитинства мені йшлося
про те, що це житло – моє і для мене.
У нас є п’ятирічна дочка, яка постійно хворіє, тому я з дитиною сиджу вдома, працює тільки чоловік. Зарплата у нього невелика, але
нам цілком вистачає – в основному за рахунок того, що житло все-таки своє, і не треба ні кредит платити, ні за оренду.
Могли б собі і далі спокійно жити, якби не мама. Ключ забрати ми не можемо, попросити не приходити – теж! Мама тут господиня. Ось і
господарює.
Пів року тому я зрозуміла, що так більше тривати не може. Тим більше, що нам є куди з’їхати. У чоловіка теж є спадкова квартира –
непогана двокімнатна квартира, щоправда, в спальному районі. Ми її здавали. Орендарями і підтриманням порядку в ній займалася
мама чоловіка. Усі проблеми вирішувала вона, і гроші теж забирала собі – ніби як надбавку до пенсії.
Час від часу, звичайно, у мене виникали думки про те, що це не зовсім правильно. Пенсія у свекрухи нормальна, плюс гроші від здачі
двокімнатної квартири. Виходить такий дохід на неї одну, який ми в своїй родині на людину не маємо. Свекруха могла б і ділитися,
адже квартира то не її, до того ж у сина хвора дитина, рідна внучка. Гроші б точно зайвими не були.
Але так вирішив чоловік: мати, он, за квартирантами стежить, і квартплату платить, і поломки всі лагодить. – Ти будеш цим займатися
сама? Ні? Ну ось. Нехай отримує гроші, на пенсію зараз прожити важко, – казав чоловік.
Я погодилася, тим більше, живе свекруха скромно, гроші збирає. І, якщо раптом якийсь форс-мажор, напевно прийде на допомогу.
Але коли я твердо вирішила переїжджати і ми сказали про це свекрусі, новині вона явно не зраділа. Квартирантів виганяти не
спішить, тягне час. Спочатку говорила, що мешканці доживуть лютий, потім з’їдуть. Потім з’ясувалося, що вони попросили дозволу
затриматися на березень, і ось вже квітень закінчується, а свекруха веде мову про те, що не виганяти ж людей з будинку перед
святами, не по-людськи якось.
Гроші, до речі, за квартиру вона все так само і продовжує отримувати. Чоловік тільки зітхає і відводить очі.
І ось як виходить, ніби маємо аж дві квартири, а жити нам ніде. Як мирно вирішити наше квартирне питання?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело
