«На що ти розраховуєш, те і знайдеш» ©

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Авторизація

Авторизуйтеся

Мамі моїй було 70 років, я взяла невеликий кредит, щоб накрити гарний стіл, порадувати маму гостями. Приїхали всі наші родичі, які в нашому місті живуть, подарували непотрібні дрібнички і квіти. Сиділ

Мамі моїй було 70 років, я взяла невеликий кредит, щоб накрити гарний стіл, порадувати маму гостями. Приїхали всі наші родичі, які в нашому місті живуть, подарували непотрібні дрібнички і квіти. Сиділи, їли, читали мамі гарні вірші, про те, як вони її люблять і знову всі благополучно зникли з нашого життя. Просто так до нас родичі ніколи не приходять, бо ми бідні люди

Моя мама вже давно немолода людина, їй скоро виповниться 71 рік. Все життя, навіть вийшовши на пенсію, мама пропрацювала
перукарем в хорошій перукарні, причому була найкраща у всьому місті, її всі знали як хорошу працівницю, професіоналку у своїй
сфері: до неї записувалися аж на місяць вперед.
Особливо мама багато працювала в радянські роки, і дружити з нею – це означає мати хороше знайомство. Мама мало того, що
відпрацьовувала дві зміни в перукарні, так ще й по клієнткам бігала, багато чого робила в них вдома. Тато наш не змирився з тим, що
мами весь час вдома немає, розлучився з нею ще коли мені було 15 років, а моєму старшому братові, його синові – 19. Пішов до іншої
жінки.
Робота у мами була дуже непроста, важка: весь час стоячи, руки на вазі. Ноги дуже втомлювалися, а після 60 років вона почала якось
зовсім важко ходити. А потім почалися проблеми з руками, роботу довелося кинути. За два роки до свого 70-річчя мама послизнулася
на тротуарі. Тепер їй взагалі складно ходити навіть по дому, ходить маленькими повільними кроками, спираючись на паличку. А ще у
неї стала пропадати пам’ять, з нею тепер як з маленькою дитиною, залишати непросто навіть на годину – може увімкнути щось вдома і
забути. Та й з самопочуттям багато проблем всяких.

Мені вже за 40 років. Я одна, живу з мамою, особисте життя не склалося. Проблема в тому, що у мене не буде дітей, ось і не виходило.
Була одружена двічі – перший чоловік хотів гарну сім’ю з дітьми, але цього я дати не могла. Другий ходив до іншої за моєю спиною, я не
хотіла так жити, розлучилася з ним потім. Махнула на себе рукою, та й мамі треба допомагати.
Мама моя отримує пенсію, але вона дуже маленька. Я працюю санітаркою, у мене зміни, причому часто підмінюється з дівчатами,
беру нічні зміни, щоб вдень бути з мамою, а то вдень її не можна залишати саму. Прошу сусідку забігати до неї кожну годину, щоб
перевірити – чи все вимкнено вдома. Сама щопівгодини дзвоню мамі, хвилююся за неї. Грошей, звичайно ж, завжди мало. У мами
особлива дієта, багато дорогих препаратів, тому майже все йде на маму.
Ну це я описала, як ми зараз живемо. Але найсумніше, що ми ж не одні в цьому світі, у нас величезна родина, наші родичі завжди
крутилися біля мами і намагалися звернути на себе більше уваги, а зараз відбуваються тільки дзвінками. Брат з сім’єю живе далеко,
коли мама потрапила до стаціонару, я просила його допомогти грошима, але він тільки 2 рази надіслав по 2 тисячі гривень: після того,
як її виписали і на мамин ювілей. Навіть не приїхав до неї на свято! А так тільки відмовки якісь у нього постійні: грошей немає, дітей
треба ростить і вчити. Загалом, на нього розраховувати нічого.
У нашому місті живуть дві маминих рідних сестри і її брат. Зрозуміло, що і моїх двоюрідних сестер-братів теж багато. Мій дядько
(мамин брат), теж недужає, за ним теж йде нагляд. Але дві сестри абсолютно здорові, але ніколи не приїдуть провідати і з грошима не
допомагають, я навіть вже і не прошу, все одно всі відмовляться, придумають щось.
Одна сестра з чоловіком взагалі живуть на сусідній вулиці, у них машина, але попросити звозити маму кудись, хоч в поліклініку, хоч на
природу – просто неможливо. Навіть з оплатою за бензин. Завжди щось придумують, якісь невідкладні справи, щоб з нами не
зв’язуватися.
Правильно кажуть – рідні багато, а рідних мало! У мами був 70-річний ювілей, я взяла невеликий кредит, щоб накрити гарний стіл,
порадувати маму гостями. Приїхали всі, хто є в місті з рідні, подарували непотрібні дрібнички і квіти. Попили, поїли, наговорили гарні
вірші про безмежну любов до моєї мами і знову всі благополучно зникли з нашого життя. «Радують» маму тільки дуже рідкісними
дзвінками. А якщо вона у них щось попросить по телефону, то всі відразу кладуть телефон.
До себе нас ніхто не запрошує. Нас просто ні для кого немає – проблемні ми з мамою моєю. Мені дуже прикро, за що ж так нас? Мама
все життя була комусь потрібна, коли була здорова і працювала, чому ж до неї так зараз? Хіба можна викреслювати зі свого життя
людину, тому що вона вже старенька і нічого не може робити?
 Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
 

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі