Мамо, можна ми в тебе жити будемо? А однушку нашу здамо! – Я відразу відмовила. Не для того я будинок мрії будувала, щоб ділити його з кимось
Минуло три роки і я купила їм по однокімнатній квартирі. А тоді сказала:
– Не ображайтеся, але на цьому моя допомога закінчується. Далі маю про свою старість подбати!
Ані донька, ані син не були проти. Звісно, я висилала їм по 200 євро. Для підстрахування. Та сподівалась, що розумні, швидше роботу почнуть шукати. Син зайнявся ремонтом мобільної техніки, ще й доволі успішно. Згодом власний сервіс відкрив, а тоді ще й магазин. А тоді зустрів дівчину і одружився.
Квартиру свою мій Дмитрик продав і купив значно більшу. Здобутками сина я й справді пишаюся.
Донька ж в мене зовсім інакша. Не встигла університет закінчити завагітніла. Хлопець її втік, не визнавши дитину. Вона намагалась якось налагодити своє життя, вийшла заміж, але знову зробила невдалий вибір. Чоловік поводився із нею жахливо, зовсім мало заробляв. Врешті залишилась вона одна з двома дітьми. Я ж після того, як забезпечила дітей житлом, вирішила подбати про власне майбутнє. Змалку мріяла про великий і затишний будинок. І назбиравши достатньо грошей почала його будувати. Майже все було готове до мого повернення. Два поверхи, велике цокольне приміщення, затишний двір і навіть маленький басейн. Чим не рай, щоб зустрічати старість. Я доробила косметичний ремонт, підібрала гарні меблі. А тоді якось до мене приїхала донька. – Мамо, нащо тобі такі розкоші? Хіба ж доцільно так гроші витрачати.
– А я так собі хотіла!
– Але я так бідую, а ти палаци будуєш?
– Чи я мало тобі допомогла?
Минуло кілька тижнів і раптом донька подзвонила мені з пропозицією.
– Можна я з дітьми до тебе переїду! А квартиру ми здамо. Хлопці ростуть, нам місця мало, а ти там сама.
– То й що? Ні, доню, не можна.
Страшенно вона образилась. Тепер не говорить зі мною. Я відмовила донечці з кількох причин. По-перше, я дала дітям однакову допомогу і це буде не чесно щодо сина. А по-друге, я хочу насолоджуватись заслуженою пенсією, а не сидіти з онуками доки донька гуляє. Як гадаєте, вірно я вирішила чи ні?
