ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– З днем народження, мамо! Довгих років життя тобі, щастя, удачі і грошей побільше! Щоб діти тебе радували, любили і поважали! – привітавши маму, Тоня підняла келих з апельсиновим соком.

Родичі загомоніли. Хтось навперебій приєднувався до привітань. Хтось акцентував увагу на побажанні фінансового благополуччя. Гомін супроводжувався дзвоном келихів, наповнених мінеральною водою і фруктовими соками.

– Дякую, Тонечці, що приїхала. – посміхнулася іменинниця. – Ти сама сказала: «… щоб діти тебе радували, любили і поважали!». Ну, порадуй мене: що з квартирою вирішили? У сусідньому під’їзді трикімнатну продають, можна про знижку домовитися, ремонт там хороший. Дітки у вас з’являться, я приходити буду, допомагати. Давай зараз сходимо і подивимося. тобі сподобається!

– Мамо, будь ласка, не починай. – приречено зітхнула Тоня.

– Я тобі добра бажаю! А ти – «Мамо, не починай!». Хто, якщо не я? Якщо у твого Вадика совісті не вистачає родині квартиру купити? Так і будете знімати все життя? Не бачу проблеми: продали б його квартиру, купили загальну! Що за родина така, де у кожного своє? – розійшлася Маргарита Анатоліївна.

– Мамо, ще раз тебе вітаю. Але я піду, вибач. – Тоня встала з-за столу і попрямувала в передпокій.

– Будеш у розбитого корита! Згадаєш моє слово! Куди потім підеш з дітьми? До мене? Ти – шия в шлюбі! Будь ласкавішою, але твердішою. Розлученням погрози, врешті-решт! Якщо він боїться тебе втратити, то все зробить! – кpичала Маргарита Анатоліївна  дочці вслід.

Тоня щосили намагалася промовчати, нагадуючи собі що у мами свято і псувати їй настрій у відповідь – не гарно. Швидко зашнурувавши черевики, дівчина схопила куртку і вийшла з квартири, причинивши за собою двері.

Тоня дістала з кишені телефон, викликала таксі і розчарування видихнула. Не таким вона собі уявляла мамин ювілей, зовсім не таким.

***

Квартира зятя не давала Маргариті Анатоліївні спокою дуже давно. Однушка на околиці, в якій ось уже три роки живуть орендарі, в очах жінки була активом, який терміново треба перевести і в власність дочки теж. А що може підійти краще, ніж продаж старого, дошлюбного житла, і покупка нової квартири? Тим більше, живуть Тоня з Вадимом в орендованій двокімнатній квартирі, де одна кімната – кабінет Вадима, а друга – їх загальна спальня.

– Тоню, чому ти платиш половину оренди? Ти повинна платити чверть! Ти ж не ходиш в кабінет чоловіка, чому ти повинна за нього платити? І з комуналкою так само з тебе тільки четверта частина! – дізнавшись про те, що дочка і зять скидаються по 50 відсотків на оплату житла, розсердилася Маргарита Анатоліївна.

– Мамо, не лізь. Ми самі розберемося!

– Тобто, для Вадика зйом нічого не коштує, так? Свою ж квартиру він здає, а тут має кабінет за твій, між іншим, рахунок! Ти третину зарплати віддаєш, щоб йому добре було. Він – чоловік, він повинен повністю забезпечувати тобі умови для проживання!

Від постійних докорів і моралей матері, у Тоні пропало всяке бажання відвідувати матір. Варто заїхати на 15 хвилин в гості, як заводиться одна і та ж шарманка: «Твій чоловік повинен …»

Сама Тоня за чоловіком ніяких боpгів особливо не бачила. Добрий, працьовитий, турботливий чоловік. Головне – що коханий. А решта – така дурниця. Тим більше, Вадим не скупиться коштів на улюблену дружину, повністю купував продукти і спонсорував розваги. Але оплата квартири та комуналки в рівних частках, була для чоловіка принциповою.

***

Тоня дивилася у вікно, ігноруючи спроби таксиста завести розмову. Душу дівчата роздирали сумніви: а може, її мама права? Може, дійсно Вадим повинен сам все оплачувати? Адже і заробляє він більше, і кабінет потрібен тільки йому? Якби не кабінет, то знімалася б однокімнатна квартира, а це набагато вигідніше? Або зовсім, жили б вони в квартирі Вадима і зовсім не платили оренду?

Подібні думки Тоня старанно гнала геть. Не тільки мама, але і цілий сніп подружок систематично поривався відкрити Тоні очі на її неблагонадійного чоловіка. Вбратися в підкірку багатьох жінок «чоловік повинен» – стереотип чи правда життя? Відповіді на це питання Тоня не знала, але намагалася стояти на своєму: чоловік повинен їй тільки те, що він сам вважатиме належним, не більше.

Добравшись до дому та вийшовши з машини, дівчина викинула геть з голови все сумні думки.

***

– Вадиме, я дома!

– Привіт, рідна. Давай, роздягайся і підемо швидше, у мене для тебе сюрприз!

Тоня, заінтригована словами чоловіка, скинула куртку і черевики і поспішила слідом за ним, в його кабінет. В ту саму святу святих, куди дівчина допускалася лише раз на рік.

– Тонь, дивись. Ми можемо купити квартиру. Ти тільки не сердься. Ми живемо тут три з невеликим роки. Весь цей час я платив сам за квартиру, твої гроші відкладав. Візьмемо двушку, будемо жити в нашій квартирі, платити іпотеку навпіл, як зараз за квартиру. Як думаєш? – запропонував Вадим.

– А якщо дитина нарoдиться? – згадала Тоня недавні слова своєї мами.

– Переїдемо в мою, там поживемо, іпотечну здавати будемо. Це тільки на час твого декрету. Але ж ми не поспішаємо з дітьми, так, сонце?

Тоня задумалася. З одного боку, бажання чоловіка щоб і вона внесла свій вклад в загальну квартиру – зрозуміло. А з іншого боку, Вадим міг поговорити і розповісти про свої плани, запропонувати разом збирати гроші на перший внесок. До чого ця уявна оренда?

– Тонь, ти можеш прямо зараз забрати свої гроші і піти. А можеш зробити так, як я запропонував. Я тобі вже розповідав про свою колишню, яка наступала на мене з продажем моєї квартири і покупкою нової. Я відмовився, вона мене кинула.

Он, мій брат троюрідний, Микита, так зробив. Продав двушку, яка йому в спадок дісталася, погасив їх з дружиною іпотеку, зараз  живе на знімній. Але тепер я впевнений, що ти не така. Що ти теж будеш вкладатися в наше житло, що не я один буду все тягнути. Тоня, я не хочу після pозлучення залишитися з голою п’ятою точкою. Тонь, що мовчиш?

– Вибач, задумалась.

***

– Хто там?

– Мамо, це я.

– Тоню, що трапилося? – стурбовано запитала Маргарита Анатоліївна у дочки.

– Нічого. Де у тебе гості?

– Розійшлися вже.

– Можна я в тебе сьогодні-завтра переночую? Через два дні у подруги сусідка з’їде, я до неї підселюся.

– З Вадимом посварилися? А я тобі казала! Не чоловік він!

– Мамо, вистачить. Я піду ляжу.

Тоні і справді потрібно було побути одній і розібратися з ситуацією, що склалася. Хто правий, все ж таки, мама чи Вадим.

Джерело