Марія довго вагалася, стримували діти, але Валерій переконав її, що буде ставитися до дітей, як до рідних. От жінка і наважилася одного разу все розповісти своєму чоловікові. Вона сподівалася на всяку
Марія з чоловіком прожили 13 років, в селі усі вважали їх зразковою сім’єю. Іван був будівельником, непогано заробляв, подружжя
ростило двох хлопчиків – 10 і 12 років. Сама Марія працювала бухгалтером. І все б нічого, якби одного разу на роботі Марія не
познайомилася з чоловіком.
Валерій був зовсім не схожий на чоловіків, яких Марія звикла бачити в селі. Вмів гарно говорити, харизматичний, розумний – чоловік
швидко закрутив Марії голову. А які у нього були руки! Чисті, доглянуті – не те, що у її Івана.
Вогники в очах Марії побачили всі навколо. Жінка і справді чи не вперше в житті закохалася. Зустрічалися вони з Валерієм майже рік.
Той кликав Марію заміж, оскільки теж мав до неї справжні почуття.
Марія довго вагалася, стримували діти, але Валерій переконав її, що буде ставитися до дітей, як до рідних. От жінка і наважилася
одного разу все розповісти своєму чоловікові. Вона сподівалася на всяку реакцію, але тільки не на таку – Іван не сказав ні слова,
просто мовчав.
А потім Іван дізнався, де живе Валерій (він був самотній), посадив Марію в машину, привів її в квартиру до Валерія і сказав, що їм усім є
про що поговорити. Іван запитав дружину, чи любить вона Валерія. Марія змовчала, потупивши погляд. А далі запитав Валерія, чи
любить він його дружину. Той відповів ствердне: «Так!».
Іван тут же запропонував Марії розлучитися з ним зійтися і жити разом з Валерієм. Чоловік сказав, що їй треба вирішити з ким вона
залишиться.
Не відомо чим керувалася Марія, коли приймала рішення – розумом чи серцем. Очевидним було тільки те, що вибір їй давався дуже
нелегко. І вона прийняла рішення і залишилася з чоловіком. Валерій плакав, благав добре подумати і залишитися з ним, але Марія
разом з своїм законним чоловіком поїхали разом додому.
Відтоді минуло 2о років. Вони вже одружили своїх синів, ростуть онуки. Не відомо, як і що було там всередині після такого. Як вони
змогли пройти це, але на людях, принаймі, вони ведуть себе дуже красиво. І нікому і в голову не приходить, що таке було в їхньому
житті, не знаючи цієї історії. Чи зневажав Іван себе або жінку, за те, що пробачив. Напевно, він теж любить її.
Пробачити – це не подвиг. Подвиг – зберегти себе, свій душевний комфорт, щоб жити далі і бачити світле майбутнє.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
