ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– А я своїй доньці кажу, мовляв, це ж неправильно так, у тебе однієї дві квартири є, в одній живеш, другу здаєш в оренду квартирантам
за дуже хорошу плату! – говорить 60-річна Марина Юріївна. – А ми тут тіснимося всі, в маленькій двокімнатній квартирі вчотирьох, а
через три місяці дитина у молодих народиться, це вже дуже скоро буде, от тоді ми будемо тут взагалі вп’ятьох. І якби ж то вона сама ці
квартири купила – вони їй даром дісталися від її рідного батька. І ми з нею домовлялися раніше, ще багато років тому, що вона одну
свою квартиру рідному братові своєму віддасть з часом.
– Хм. Просто так віддасть свою квартиру братові, не отримавши за це нічого взамін? І вона була згодна на таку пропозицію? Просто
дивно мені, чесно кажучи, не думаю, що хтось на це погодився б просто так добровільно. Зараз часи непрості, гроші усім потрібні.
Думаю, що та плптп за оренду дуже добре покращує життя твоїй доньці, адже це й на роботу можна не ходити, а з нею зараз дуже
непросто, сама розумієш.

– Ну так ми все-таки одна сім’я чи що? Треба ділитися, я вважаю, чим можемо одне з одним! Вони між собою рідні люди, брат та сестра.
Життя довге попереду. Сьогодні Оксана Вікторові допоможе, а завтра він їй. І так, вона була згодна раніше, нічого на перекіс мені й не
говорила, сприймала все абсолютно спокійно! Казала, коли Віктор повернеться з армії, вони разом підуть і оформлять одну квартиру
на нього, щоб все було документально завірено і брат з своєю сім’єю був спокійний. Але втрутилася її свекруха, щось там почала її
вмовляти, пояснювати, що зараз вже так не робиться, це неправильно зовсім. Сваха відразу моїй доньці, що в наші дні вже так давно
не робиться, не ті часи, що Оксана, в першу чергу має думати про себе і свою дитину та сім’ю, а не про дорослого брата і його родину.
Брату, мовляв, нехай його рідний батько квартиру купить. А я кажу, а нічого, що батько Віктора Оксану, яка йому нерідна донька, з
трьох років ростив, як рідну дитину, і ніколи не ділив дітей на «свого» сина і «чужу» дочку? Годував, одягав, виховував і заміж разом зі
мною віддавав, зробивши весілля їй майже лише за свої гроші. Я майже умовила доньку віддати її одну квартиру вікторові, але
втрутилася моя сваха: «Влізла не в свою справу!»
Свого часу, багато років тому, Марина Юріївна пішла від першого чоловіка з маленькою на той момент дочкою Оксаною. А через рік
вийшла заміж вдруге. Перший чоловік був дуже нехорошою людиною, сім’ю в гріш не ставив, лише для себе жив, як то кажуть. Другий
був повною його протилежністю. У всьому завжди допомагав, дбав про рідних, гроші всі віддавав в сім’ю – просто приносив свою
зарплату і клав на стіл, залишаючи собі невелику суму на проїзд, навіть на обіди гроші не брав, завжди намагався сам щось
приготувати собі на роботу.
А найголовніше, за словами Марини Юріївни, Оксану прийняв, як свою рідну дитину. Грався з нею, гуляв часто, на велосипеді навчив
кататися, на море возив щороку. Дівчинка від рідного батька не бачила стільки уваги і грошей, скільки від маминого другого чоловіка. І
навіть коли у Марини зі своїм другим чоловіком народився спільний син Віктор, ставлення чоловіка до дочки його дружини не
змінилося зовсім, він продовжував щиро любити малу Оксанку.
– Оксана все своє життя взагалі його вважала своїм рідним батьком, навіть здивована була років в п’ять або шість, коли дізналася, що
у неї, виявляється, раніше інший тато був, він і є її справжнім рідним батьком! – згадує з сумом в голосі Марина. – Запитала, чому у неї
прізвище інше, ну, я і відповіла їй, всю правду тоді довелося розповісти. Вона рідного батька вже й не пам’ятала. Колишній чоловік
особливо до дочки не навідувався, ніколи не проявляв навіть такого бажання. Аліменти платив від випадку до випадку, працював теж
так, часом.
А в дев’ятнадцять років Оксана отримала від рідного батька і його батьків спадок: дві двокімнатні квартири в столиці.
– Батька Оксани з його батьками не стало. А вони жили окремо, мали по квартирі, а потім виявилося, що родичів у них крім Оксани
більше немає. Ми з чоловіком провели їх трьох, як годиться. А дочка спадок отримала, дві квартири, від свекрів моїх і від її батька.
Квартири ми з нею привели до ладу разом, стелі побілили, шпалери підклеїли, замінили деякі меблі, техніку. І одну здали в оренду, а в
другій Оксана стала жити.
Треба сказати, переїзду Оксани раділи всі: жити в двокімнатній квартирі з двома вже немалими дітьми було затісно. Кімната у них була
на двох з братом, і одинадцятирічному Віктору з дев’ятнадцятирічної сестрою було не дуже комфортно. А вже їй – що й тут казати.
До того ж у Оксани нарешті з’явилися гроші – від здачі квартири в оренду. Дівчина стала жити самостійно по-справжньому.
– І ми з нею відразу ще тоді домовилися – другу квартиру вона потім віддасть братові рідному своєму, коли Віктор підросте і стане
самостійним! – згадує Марина Юріївна. – Тому що ми сім’я, а в сім’ї ділити на моє-твоє – остання справа! Мій другий чоловік он свого
часу Оксану з Сергієм ніколи не ділив, і подарунки купував обом, і на море возив, і займався з дітьми однаково. Але ж теж був не
зобов’язаний це все робити, якщо справедливо подивитися на всі ці речі. І Оксана все це добре знала і розуміла, їй навіть на думку не
спало заперечувати! «Звичайно, мамо, так і зробимо, як ти радиш!»
Треба відзначити, моя донька завжди була дівчинкою у нас слухняною, вихованою в дусі поваги до старших. Слово батьків для неї
було законом, вона відразу все сприймала, як належне. Дитиною добре вчилася, допомагала завжди мені по будинку, щиро любила
свого молодшого братика. З нею ніколи не було ніяких проблем, навіть в підлітковому віці.
У 26 років Оксана вийшла заміж, народила дитину, зараз їй вже 32. Брат її Віктор вже дорослий теж, але квартиру Оксана йому так і не
віддала – втрутилася її свекруха, мати її чоловіка.
Марина Юріївна дуже сердиться на свою сваху, просто говорити спокійно про неї не може. Не дзвонить більше ніколи, і в гості її не
кличе. Мати зятя тепер для Марини Юріївни найгірший ворог – налаштувала її доньку проти власної сім’ї та рідного брата.
– Я не розумію, яке їй взагалі діло, це лише наші сімейні справи, ми ж між собою самі це все маємо вирішити? – злиться вона. – Яке
вона право мала втручатися і щось говорити на цю тему моїй доньці? Пересварила нашу сім’ю в результаті, ось і все! У моєї Оксани
вже квартиранти покидали квартиру, вона збиралася квартиру братові віддавати, і тут з’явилася мати зятя зі своїми настановами. І хто
взагалі просив її про пораду, кому потрібна її думка?
Зі своєю свекрухою Оксана завжди була в хороших стосунках з самого початку. Тому і поділилася в якийсь момент – мовляв,
квартиранти мої з’їжджають, і шукати нових, напевно, вже немає сенсу. Через пару місяців Віктор повернеться з армії, і треба буде
переписати квартиру на нього, щоб у нього теж було своє житло, він розраховує і батьки теж на мою підтримку. Він дорослий вже, не з
батьками ж йому жити.
Свекруха Оксани просто вухам своїм не повірила. Що? Навіть не просто пустить брата в свою квартиру пожити, але переписати на
нього нерухомість юридично? З якого дива таке робити, хто вже зараз так робить, дарує житло? Так не робиться взагалі. У Наталі з
чоловіком вже є своя дитина, і їй треба думати не про брата дорослого, а про сина маленького. Брат – чоловік, йому в декреті не сидіти
скоріше за все, нехай йде і заробляє квартиру собі сам. До того ж у нього геть, рідний батько є. Є кому допомогти, нехай і купує йому
житло.
Оксана все відмахувалася спочатку і слухати не хотіла матір свого чоловіка, а потім якось попросила матір посидіти з дитиною, поки
вони з чоловіком сходять в кіно. Марина Юріївна відмовилася, та ще й висловилася в тому сенсі, що вона посиділа б, якби дійсно було
треба, а не в кіно сходити. Сидіть самі, а не кіно дивіться.
– А ти давай квартири їм даруй, у твоєї рідної матері на твою дитину часу зовсім немає! – не забула згадати свекруха Оксані в той день.
– Що, кажеш, допоможуть в скрутну хвилину тобі твої рідні люди? Ось так вони тобі допомагають, твої рідні люди.
І Оксана тоді й вперше замислилася, засумнівалася, після чого пустила в квартиру нових мешканців, і на питання своєї сім’ї ось вже
майже п’ять років відмовчується. А її рідний брат Віктор тим часом вже й одружитися зібрався.
наречена віктора вже й дитину чекає, живуть вони зараз з Мариною і її чоловіком, свого житла немає ні у нього, ні в неї. Ось-ось вже
народиться дитина, і мати рішуче приступила до Оксани з питанням – коли дочка віддасть квартиру своєму рідному братові Віктору?
Їм же ще там все підготувати треба, ремонт зробити.
А Оксана ж дарувати квартиру тепер своєму братові відмовилася навідріз, і Марина на них тепер ображена. І на Оксану, але
найбільше на свою сваху, звісно, яка влізла взагалі не в свою справу.
Лише чоловік Марини не знає, чи вчинив правильно, коли утримував ніби й чужу дитину і витрачав на неї свої сили та всі зароблені
гроші, навчав її, видав заміж, зробив весілля, а міг за ці роки купити квартиру своєму рідному синові і всім було б добре зараз. А так.
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел.