Мене завжди дратували мамочки з дітьми, які думають, що їм всі все винні. Такою є сестра мого чоловіка Христина, яка хоче влаштовувати своє життя, а дітей пороздавати на виховання родичам.
– Таню, привіт. Не зайнята? У мене тут несподівано з’явились справи, і я хотіла б попросити тебе посидіти з Назарчиком і Женею. Через пів годинки будемо у вас. – пролепетала вона.
– Христино, але я не вдома, – спокійно відповіла я. – Я не зможу посидіти з твоїми дітьми.
– Як не зможеш? Я і так тільки двох до тебе привела б, з Люсею і Мариною посидить мама.
– Вибач, але ніяк. – відповіла я і завершила дзвінок.
А потім я аж розлютилась. Що за наглість! Чому вона так впевнено намагалась спихнути на мене своїх дітей? Навіть не подумала, що я можу бути зайнята або не хотіти цього.
Після дружньої зустрічі я прийшла додому. Мій чоловік Іван сидів на кухні, говорив телефоном. Як я зайшла в кімнату, почула:
– Добре, мамо, я з нею поговорю. Бувай.
– Привіт, як день?, – запитала я.
– Могла бути краще. Говорив з мамою, вона сама сидить з чотирма онуками цілий вечір. Чому ти не допомогла Христині?
Я обурилась.
– А чому я мала це робити? Ми домовились посидіти з подругами, а тут вона мені раптом дзвонить і каже, що через пів години привезе дітей. Я в няньки не наймалась.
– Але ж це наша родина. Ти знаєш, як їй важко виховувати чотирьох дітей самій.
– Тоді не треба було їх народжувати від трьох різних чоловіків. – випалила я. – А тепер перекладає дітей на інших, як зозуля.
– Не говори так про мою сестру, ніхто не застрахований від життєвих проблем, – образився чоловік і пішов з кухні.
Через кілька днів я побачила, що сума коштів на нашій карті зменшилась на кілька тисяч. Було зняття готівки.
– Іване, а нащо тобі потрібна була така сума?, – зателефонувала я чоловікові.
– Я віддав їх Христині. Виплати на дітей не скоро, а оплатити садочок потрібно було сьогодні, – спокійно відповів той.
– Ти просто так віддав їй гроші, не порадившись зі мною? Це вже не вперше. Ми домовлялись, що такого більше не буде. Вона мусить сама планувати свої витрати!, – обурилась я.
– Таню, це моя сестра і мої племінники. Як би ти не бісилась, я буду їм допомагати, – сказав Іван і кинув слухавку.
Я дуже образилась на нього. Він геть не рахується з моєю думкою! А ця Христина, подумати тільки, не змогла трьох чоловіків втримати, так вилізла на шию брата. В неї й аліменти, і виплати є, і мати часом фінансово допомагає, а цій все мало! Куди вона витрачає ці гроші – тільки мене це питання турбує?
Дістало. Більше навіть на дзвінки її відповідати не буду. А з чоловіком не говоритиму, поки не зрозуміє, що має власну сім’ю, про яку треба дбати.
