Мені 64 роки, а чоловікові – 65. Маю маму стареньку в селі, якій 85 років. З нею жив мій брат, а нещодавно його забрали діти до себе в Одесу, бо було недобре йому. Бабусю залишили в пустій хаті.
Ми з чоловіком живемо в місті, в маленькій однокімнатній квартирі. Мені 64, а йому 65.
Маю маму в селі, якій вже 85 років. З нею жив раніше брат, але він останнім часом недобре себе почував і його діти забрали до себе в Одесу. Тепер мама залишилася взимку сама. Зараз їй допомагає сусідка Марія, пале грубку, приносить суп поїсти.
А нещодавно Марія подзвонила мені, сказала, що втомилася доглядати чужу людину, просить приїхати до матері. Доглянути її, або забрати до себе. Але нам немає куди її забрати, бо квартира маленька. І в мами жити не зможемо вже, бо там зручностей немає і туалет на вулиці.
Ще багато років тому мама хату переписала на брата, бо він з нею жив з дружиною, обіцяли доглянути батьків. Але невістки не стало 7 років тому, недужого брата діти забрали до себе, а стару бабусю залишили саму.
Я стала шукати в селі якусь жінку, щоб доглядала за матір’ю, бо їхати в село взимку не планую. А родина на мене ображається, люди в селі не розуміють.
Але я сама потребуватиму догляду скоро. Навіщо мені ще стару матір давати своїм дітям? Хіба я роблю щось не так?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
