ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Моє дитинство було безхмарним і забезпеченим. Єдине, що мене засмучувало, це те, що у моїх батьків були дуже дивні стосунки –
мама не любила тата. Моя мама все життя прожила з батьком, так і не полюбивши його. Вона цього навіть не приховувала.
Я ж навпаки, любила тата дуже, тому будучи дитиною я не розуміла, чому мама так відноситься до батька, якого я дуже люблю. Він
терпів її байдужість, мабуть змирився з цим заради мене, єдиної і улюбленої дочки. Батькову любов я відчувала, але ось мама мене не
любила, хоча і намагалася з усіх сил зображати турботу. Можна було б подумати, що я нагадую їй чоловіка-нелюба, але я була схожа
на неї, але тільки зовні.
Чому ж тоді мама не розлучалася? Все просто – вона терпіла батька через комфорт. Все життя тато був на керівній посаді, і,
відповідно, заробляв дуже добре. Гроші, велика квартира, дача і машина – ось що утримувало мою матір від розлучення. А батько жив
з нею за звичкою і заради мене. Я це зрозуміла, коли підросла. Але тоді я засуджувала свою маму і навіть не підозрювала, що повторю
її долю.
Коли я закінчила школу, поступити в університет не змогла. На той час тата вже не було два роки. Мама сама забезпечити нас
виявилася не в змозі. Грошей на навчання не було, і я пішла працювати продавцем. Там і познайомилася з чоловіком, Віктором. Він
мені зовсім не сподобався, був старшим за мене на 11 років. Віктор займався бізнесом, у нього були кілька магазинів, машина і гроші.
Жив за містом у власному будинку, правда, батьківському. Будинок великий, двоповерховий, з хорошим ремонтом.
Віктор зробив мені пропозицію і я прийняла її, я не встояла, хоча і не любила цього чоловіка. До цього часу у матері з’явився чоловік, і
вдома мені було незатишно. Мати була задоволена, що я переїду, та ще й зять з грошима, буде їй допомагати. Але я заборонила
чоловікові допомагати моїй матері. Він здивувався, але пообіцяв, що давати гроші тещі він не буде.

Не зважаючи на мої грандіозні плани, вчитися я не пішла, бо майже відразу народила сина. Хоча чоловік і наполягав, а свекруха
обіцяла допомагати з дитиною, я не захотіла обтяжувати себе навчанням. Потім я ще не раз про це шкодувала, але це було вже потім.
За все наше сімейне життя чоловік мені ніколи слова поганого не сказав, любив, виконував всі мої бажання, хоча і розумів, що у
відповідь любові немає. Мабуть, він на неї не розраховував з самого початку. Але кілька разів я хотіла розлучитися, а залишалася
тільки заради комфорту, як і моя мати. Але у неї була професія і робота, а у мене нічого.
Зараз у нас вже є внуки. Батьків наших не стало давно, а я тільки зараз зрозуміла, як мені пощастило з чоловіком. Але мені вже 49
років, а чоловіку 60. Він все більше мовчить, любить самотність. Радість на його обличчі я бачу тільки тоді, коли приїжджає син з
родиною. Чоловік все більше нагадує мені мого батька, тому вина перед ним стає просто нестерпною.
Цю людину я полюбила всім серцем і мені дуже соромно, що спочатку я була з ним лише через комфорт. Чи зможу я колись позбутися
цього відчуття провини перед своїм чоловіком?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело